Я навіть не думав, що з донечкою буду виписуватись один, без дружини. Навіть язик не повертається тепер назвати Світлану – мамою. Все було, як в тумані. Я приїхав до двох своїх чарівних дівчат, та лікарка як мене побачила, відразу в свій кабінет попросила зайти.

Моя дружина не особливо хотіла діток. Вона всіляко намагалася відмовлятися від цієї теми, а тим більше, від появи в нашій сім’ї дитинки. То кар’єрою займалася, то виправдовувалася наявністю іпотеки, то фігуру вона псувати не хоче. Я вмовляв її усілякими способами. І додаткову роботу знайшов, щоб за іпотеку скоріше розрахуватися, і документи їй допомагав оформляти, щоб скоріше вона отримала нову посаду.

Минали роки, нам перевалило за 30, коли Світлана нарешті погодилася на дитину. Особливого захоплення вона не відчувала побачивши двох смужок. Її важкі зітхання чув лише я. Але потихеньку вона почала звикати до свого статусу майбутньої матері. Навіть затіяла ремонт у дитячій, вибирала меблі, одяг.

Їй було все одно, якої статі дитина. Я зайнявся підбором імені. Мені сподобалися Любомир та Оленка. Сходивши на узд, нам повідомили, що у нас буде донечка. Я дуже чекав на свою маленьку принцесу. Світлана стала бадьорішою, мабуть, дівчинці вона більше зраділа.

За кілька тижнів до появи на світ дитинки уже все було приготовлено. Дитячу пофарбували, ліжечко купили, аксесуари теж, коляску вибрали. Адже у моєї малечі все має бути тільки найкраще.

Того дня ми пішли з Світланою прогулятися парком. Тільки ми не встигли дійти до нього – все почалося і довелося їхати до пологового будинку. Ще добре, що всі документи ми мали з собою.

Я хотів взяти відразу свою малечу на руки, але все було не швидко. Дитинка з’явилась на світ через десять годин. І потім, коли до мене вийшла медсестра і повідомила, що у мене дочка – 3,500 кг, я нарешті поїхав додому, не забувши передати дружині гостинці.

Я пішов на роботу і все чекав, коли ж зателефонує Світлана. Але вона мені не дзвонила. Я занепокоївся. Після роботи поїхав одразу до своїх дівчат. А там мене здивували – сказали, що дружина пішла, залишивши дитину.

Лікарка покликала мене до кабінету і пояснила, що у дитини один незначний дефект який можна буде з часом виправити – заяча губа. І коли її принесли Світлані, та стала казати, що це не може бути її дитиною. Вона не може бути мамою такої дівчинки. І не дозволила приносити її до палати. А перед моїм приходом вона просто втекла.

В зазначений день я забрав доньку. А зі Світланою ми більше ніколи не бачилися. Вона потай вивезла свої речі.

На сьогоднішній день моя Оленка вже доросла і дуже розумна. Лікарі зробили з її обличчям все що могли і тепер майже сліду не залишилося від цього дефекту. І я дуже щасливий, що в мене така донечка.

Що з моєю дружиною? Мені не цікаво.

Фото ілюстративне

Джерело