Літнього теплого вечора Оля з подругою гуляли по набережній. Від води віяло прохолодою, з вуличних кафе призовно пахло шашликами, грала музика.

До них підійшли познайомитися двоє молодих людей. Оля одразу звернула увагу на Олексія. Він теж явно віддавав перевагу їй, а не подрузі. Так сталося, що Оля з Олексієм йшли попереду, а Лариса з його другом за ними. Разом йти не виходило, доводилося постійно поступатися дорогою зустрічним парам. Через якийсь час Оля озирнулася і не побачила Лариси та її супутника. Вона навіть не запам’ятала його імені, так була захоплена Олексієм.

Вони гуляли до темряви і, розлучаючись, домовилися наступного дня знову зустрітися. Оля довго не могла заснути, згадувала погляди та слова. Ось так почався новий період її життя, який називається Олексієм. Ні спати, ні жити без нього вона не могла. Ось про таке кохання вона мріяла – чисте, справжнє, про яке пишуть у книгах і знімають фільми, і щоб на все життя разом…

А у Лариси з другом Олексія нічого, на жаль, не вийшло.

– Ти тільки про нього й говориш. Не набридло? – злилася Лариса. – Бачила я його вчора з якоюсь дівчиною. Нічого така, гарна, – з награною байдужістю сказала вона.

– Не обманюй, не могла ти його бачити. Може, то його сестра була. А може, заздриш, що в нас з ним вийшло, а в тебе ні? – парирувала Оля та помітила, як Лариса змінилася на обличчі.

– Ларисо, не ображайся, я не подумавши сказала. Але й ти хороша, – спробувала помиритись Оля.

Але подруга сказала, що їй час, мама просила прийти раніше, і пішла. Оля тільки знизала плечима. Коли прийшов Олексій, вона все ж таки запитала, чи є в нього сестра.

– Є. А що?

– Просто Лариса вчора бачила тебе з дівчиною, і я подумала.

– Не могла вона мене бачити з дівчиною. А сестра заміжня, у неї двоє дітей і живе вона в іншому місті, – дивлячись в очі, сказав Олексій.

– Значить, вона помилилася, – легко погодилася Оля.

Вони сиділи в кіно, її рука була у великій та гарячій долоні Олексія. «Та придумала, все Лариска вигадала. Просто заздрить. Хоче нас посварити. Нічого в неї не вийде». І Оля забула про все на світі.

За півроку вони з Олексієм одружилися. Лариса була свідком на весіллі. За рік у них народився син. Тепер подруги майже не бачилися, та й зідзвонювалися рідко. Ольга була зайнята малюком, він став її сенсом життя, забирав усі сили та час.

Якось Лариса все ж таки зателефонувала, весело розповіла, що закохалася і скоро теж вийде заміж. Оля щиро порадувалася за подругу.

– Я рада за тебе. Ти гідна кращого, адже ти така красуня… – тут заплакав малюк, і Оля поклала слухавку.

Перші місяці Олексій схоплювався ночами до сина, що плаче, гуляв з ним, дозволяючи Олі робити домашні справи або просто відпочити. Але на третьому місяці його як підмінили. Серед ночі він будив Олю і казав, що надто втомився, що йому треба на роботі бути зі світлою головою і одразу ж засинав.

Олексій працював поліцейським, як і його батько, котрого багато років тому не стало. На його честь Олексій назвав сина Романом.

Оля виправдовувала чоловіка: ненормований робочий день, чергування, він справді втомлюється. Але син ріс, а Олексій не тягнувся, перестав гуляти з ними, додому приходив пізно і одразу лягав спати. А йшов на роботу, коли Оля із сином ще спали.

Вона телефоном поскаржилася мамі, що чоловіка постійно немає вдома.

– Доню, а він не загулює випадково? – обережно спитала мама.

– Не треба, мамо, не накручуй мене, – роздратовано відповіла Оля, шкодуючи, що поділилася з нею своїми сумнівами.

– Та я не накручую. Всі чоловіки такі. Спочатку люблять, а потім швидко остигають до дітей. Ось коли Роман ходитиме, розмовлятиме, з ним буде цікаво, тоді він проводитиме більше часу із сином. У чоловіків батьківські почуття прокидаються набагато пізніше, – постаралася заспокоїти Олю мама.

Але слова мами, потрапивши у благодатний ґрунт сумніву, дали паростки.

Якось Оля завантажувала у пральну машину білизну. Від сорочки чоловіка пахнуло знайомим запахом. Ольга важко згадувала, хто користувався такимипарфумами. «Та мало хто? Вони продаються в будь-якому магазині, а у відділку жінки також працюють», – знову вона знайшла виправдання чоловікові.

Роман підріс, став добре й правильно розмовляти, та до батька не тягнувся. Рідкісний вихідний Олексій був вдома, та й то сидів із телефоном. На зауваження Олі, що хоч із сином пограв би, Олексій казав, що не має вихідних, робота така. А коли Ольга знайшла у кишені штанів чоловіка жіночу спідню білизну, це стало останньою краплею її терпіння.

– Ти по моїх кишенях нишпорила? – підвівся він.

– Я не нишпорила. Вішала штани у шафу, вони й випали. Краще треба було ховати, щоб я не побачила.

– А може, я хотів, щоб ти побачила, – зухвало сказав Олексій.

І рада б знову виправдати чоловіка, але цього разу не змогла. Виникла сварка з вигуками та сльозами. Якби не заплакав Роман, не знати б чим це зхакінчилося. Олексій пішов, гучно закривши двері. Оля не спала всю ніч, прислухалася до кожного звуку, чекала на Олексія . Коли наступного дня він прийшов додому, від нього знову пахло тими самими парфумами.

– Іди, – сказала Оля. – Зраду не пробачу.

– Хочеш, йди сама, – анітрохи не зніяковівши, сказав Олексій.

– На квартиру мої батьки дали грошей. Ти тільки меблі купив. Забирай їх та йди. – Оля стримувала сльози, що рвалися з очей. – Не підеш, виставлю речі на майданчик і поміняю замки у двері.

– Я дільничого викликаю…

– Викликай. Думаєш, вони зрозуміють тебе, що виставляєш дружину та дитину надвір?

Знову виникла сварка. Олексій сварився, умовляв, але Оля стояла на своєму.

– Ти що робиш? – вигукувала в трубку мама. – Нормальний чоловік. Всі гуляють. Думаєш, твій батько святий? Нагулявся свого часу, тепер живемо душа в душу.

– Я не зможу так, мамо. Може, до нас приїдеш ненадовго? Мені так важко.

– Сама винна. Я працюю та й як батька одного залишу? – зітхнула мама.

– Душа у душу живете? А сама переживаєш його одного залишити без нагляду? – усміхнулася Оля.

Мама одразу повісила трубку.

Олексій іноді приходив. Посидить трохи, подивиться на сина, спробує умовити Олю пробачити, та йде ні з чим. Роман остаточно відвик від нього. В першу хвилину ніби тішився приходу, а потім сідав грати і не підпускав батька до себе.

Якось Оля прийшла за сином у садок, а вихователька сказала, що Романа забрав тато.

– Як ви його віддали? – обурилася Оля.

– Роман зрадів, кинувся до нього, татом назвав. Потрібно було попередити нас, щоб тату не віддавали дитину. – Образилася вихователька.

Оля відразу зателефонувала Олексію.

– Чому не попередив мене? Де ви? – вигукувала Оля в трубку.

– Не сварися. Ми в кафе, їмо морозиво. Все добре.

– Добре? Сподіваюся, що морозиво без полуничного сиропу купив?

Олексій щось пробурчав нерозбірливе, але Ольга вже мчала в кафе. Вони знову сварилися, поки Ольга не помітила, що Роману зле.

– Від тебе одні неприємності. Що ти за батько? Не знаєш, що можна, а чого не можна дитині, що син любить… Тебе ніколи не було поруч, коли Ромчик нездужав… – сварила вона Олексія, поки він віз їх додому машиною.

Олексій зайшов через два дні дізнатися, як у Роми справи.

– Добре, мама дала піґулку, і все пройшло, – сказав Рома, але до батька не підійшов.

– Треба було з пелюшок переконувати чоловіка займатися сином. Тоді йому не до гулянок було б, – повчала пізно мама.

– Не можу я довірити йому Рому, – стомлено відповіла Ольга.

Коли вкотре Олексій попросив погуляти з Ромою, Ольга відповіла, що дозволить бачитися із сином лише при ній.

– Він мій син також. Нехай суд вирішить, коли та скільки я можу бачити сина.

Олексій пішов, а Ольга не спала всю ніч, міряла кроками квартиру. «Маленький не потрібен був, а тепер проникся до Роми любов’ю. Що ж нова дружина не народить йому сина? Стоп. А може, вся річ у тому, що вона не може народити? Вирішили забрати у мене сина?» – осяяв Ольгу здогад.

Кілька днів вона була сама не своя, а потім вона занедужала, така слабкість,що ледве стояла

– Потрібно вас в палату класти, вдома не впорайтеся, – сказала фельдшерка, що приїхала на виклик.

Що робити? Мамі зателефонувати? Але поки вона приїде… Ольга зателефонувала Олексію і попросила взяти Рому на кілька днів до себе. Він одразу приїхав за сином.

Ольга дзвонила Олексію щодня, просила дати поговорити із сином чи привезти його до неї.

– Ти що? Все в порядку. Не переживай. Він спить…Слухай, він так добре грає, не треба його відволікати. Почує тебе і розплачеться. І тобі і йому буде погано, – щоразу вигадував щось Олексій.

– Чому плакатиме? Ти щось ховаєш від мене? – Починала не на жарт хвилюватися Ольга.

Вона вмовляла себе заспокоїтись, потерпіти. Може, й справді, все добре, а вона щось вигадує, накручує себе. Але не хвилюватись про сина не виходило. Вмовила виписати її раніше часу. Обіцяла робити процедури вдома. Подзвонила Олексію та попросила привезти Рому додому.

– Мама! – Рома з ходу кинувс до Ольги, щойно встигнувши увійти в квартиру.

Ніколи вона не відчувала такої радості, як обіймаючи в цю мить сина, навіть у перші місяці закоханості. Увечері на одній ручці сина Ольга побачила неприпустиме!

– Ти посварився з кимось в садку? – Запитала вона, з тривогою.

– Ні. Це тітка Лариса … – на очах Романа з’явилися сльози,

– Яка тітка Лариса? – А здогад уже виникла у Ольги. “От чиїми парфумами пахла сорочка…” – А тато?

– Тато пішов. Я не доїв кашу і впустив склянку з компотом. Вона сказала, що я поганий хлопчик. Ще сказала, що я тобі не потрібний. – Роман вже плакав у голос.

– Що ти, я просто занедужала, мене поклали в палату. Я ніколи не залишу тебе. Ти потрібен мені. Ти найкращий хлопчик у світі… – Ольга не могла говорити, вона теж плакала, без зупинки цілуючи сина.

– Як ти все поясниш? – Ольга подзвонила Олексію, як тільки Роман заснув.

– Мабуть в садку посварився, – відмахнувся Олексій.

– Ні. Рома сказав, що це Лариса. Я зняла на телефон і надіслала тобі відео. Як ти дозволив? Чому тебе не було поряд? Чому залишив сина з нею? У суді це буде чудовим доказом твоєї безвідповідальності до сина.

Ольга лаяла себе, чому вона нічого не помічала. Не помічати заздрощів Лариси, її відстороненості. Потім та раптом зателефонувала, щоб сказати, що закохалася і незабаром вийде заміж… Запах парфумів подруги від сорочок чоловіка… Гаразд би зрадив з іншою жінкою, але з подругою… А вона весь час знаходила виправдання чоловікові, вірила йому. Ольга ледве стримувала сльози від правди, що відкрилася їй.

Як часто ми стикаємося із зрадою дорогих нам людей. Хтось може пробачити, переступивши через образу та гордість. А хтось не може. Кожен із нас має свій досвід, своя історія. І скільки стоїть світ, скільки в ньому живе кохання, стільки житиме і зрада.

Олексій розлучився з Ларисою, почав шукати нового щастя, змінюючи подруг одну за одною. Ольга переживала, що Олексій будь-якої миті може знову заявити права на Рому. Він батько. Заспокоювала себе, що син підросте і сам у всьому розбереться.

На жаль, любов з часом остигає, йде, але пам’ять про неї залишається. Вона продовжується у дітях.

Щасливі ті, кому не довелося відчути зради. Якби скульптор вирішив зробити пам’ятник вірному чоловікові, кого він вибрав би як прототип? І знайшов би такого?

КІНЕЦЬ.