Я не думав, що моя доля так різко зміниться за короткий час.

Пів року тому я влаштувався на нову роботу та їхав на море, отримавши свою довгоочікувану щорічну відпустку. На пероні помітив молоду дівчину з великою сумкою в клітинку. Такі сумки колись носили дачники, коли поверталися додому з врожаєм.

Дівчина попросила мене занести її сумку до вагона, я погодився та допоміг дівчині. Потім вийшов з нього вагона і попрямував у свій, щоб зайняти місце згідно з купленим квитком.

Їхати потрібно було пів дня та цілу ніч, тож я розслабився та приготувався до довгої дороги. Якраз є можливість дочитати книжку, яку я ніяк не міг закінчити. Поки у вагоні було світло, я читав, а коли стемніло, я повечеряв, потім дістав навушники та вмостився на верхній полиці, щоб насолодитися поїздкою у потязі.

Раптом до мене підійшов провідник не з нашого вагона, він почав щось до мене говорити. Я вимкнув музику та перепитав їх що він сказав.

– Ви допомагали дівчині занести сумку у наш вагон, Ви з нею знайомі? – запитав провідник.

– Ні, я бачив її вперше, вона попросила занести їй сумку, а я допоміг, – відповів я не розуміючи що коїться. – А що такого було в тій сумці? І де сама пасажирка?

– Вона вийшла, залишила сумку, а в сумці було немовля дівчинка. Пасажирка з сусіднього місця її знайшла.

– Тобто та дівчина, що я їй допомагав, покинула дитину в сумці у вашому вагоні?

– Саме так, я вже викликав поліцію, вони чекатимуть нас на кінцевій зупинці, щоб скласти протокол. Ви ж до кінцевої зупинки їдете?

– Так.

– То й добре, ще побачимось.

– Почекайте, а можна подивитися на немовля?

– Так, ходіть зі мною.

У мене зовсім зник сон. Такі події відбуваються! Як взагалі можна покинути дитину, як зараз почувається дівчинка?

Коли ми підійшли до дитини, я побачив, що її тримає красива дівчина, а немовля таке маленьке та беззахисне. Ми з дівчиною познайомилися. Її звали Тетяна.

– А дитина хоч має що їсти?

– Так, – відповіла Тетяна, – у сумці була суміш, памперси та чистий одяг.

Поруч з дівчиною було вільне місце та я переніс свої речі до того вагону. Ми з Тетяною тієї ночі спали по черзі, щоб мати змогу дивитися за дитиною. Час від часу до нас навідувався провідник.
З’ясувалося, що Тетяна їде в те ж місто, що і я та у неї теж відпустка.

Після приїзду на вокзал ми побачили, що на нас вже чекає поліція, щоб взяти у нас свідчення.

Працівники поліції розповіли що їм уже вдалося з ‘ясувати. Сумку залишила неповнолітня дівчина, вона потай від батьків народила дитину та вирішила залишити її у вагоні, щоб уникнути сорому. У нас взяли свідчення, склали протокол.

Дитину тимчасово розмістили в дитячому будинку, а ми з Тетяною поїхали шукати кімнати для проживання та відпочинку. З час, що ми провели в поїзді ми знайшли багато тем для спілкування та вирішили відпочивати разом. Нам вдалося знайти невеличкий пансіонат недалеко від моря з одномісними номерами.

Зранку ми навідували дитину, а потім ходили до моря та на прогулянку.

Коли настав час повертатися додому, ми вирішили, що не хочемо залишати дівчинку в дитячому будинку та захотіли взяти опіку над нею. В дитячому будинку сказали, що для цього ми маємо бути одружені. Не довго думаючи я запропонував Тетяні одружитися та вона погодилась. Ми швидко оформили наші стосунки, потім оформили опіку над Богданою (так ми вирішили назвати нашу донечку).
Додому поверталися уже як сім’я.

Ось так я їхав на море неодруженим, а повернувся з дружиною та дитиною.

КІНЕЦЬ.