Після весілля почали вилазити неприємні риси моrо чоловіка. Він оrолосив за правило не спілкуватися з батьками та не мати друзів. Спершу я не зрозуміла, але потім все стало ясно
Коли ми познайомилися, чоловік уже був вкрай успішним бізнесменом, шановною людиною, виглядав як із обкладинки журналу. Ми познайомилися, коли мене направили до його фірми перевірити бухгалтерію.
Ми спілкувалися виключно як колеги, але коли перевірки закінчилися, він несподівано зателефонував мені і запросив на побачення. З першого погляду Максим видається бездоганним: чітко вивірені рухи, завжди бездоганний зовнішній вигляд. Я думала, що зірвала куш.
Він доглядав мене у кращих традиціях, але завжди було відчуття, що він не до кінця відкритий. Тільки одну дивність я в нього помітила — він категорично не спілкується зі своїми батьками. Причини мені були невідомі, Макс категорично відмовлявся розмовляти.
І ось ми одружилися, і почали вилазити неприємні риси вдачі. Через місяць після весілля я вранці пропустила роботу, щоби поїхати до мами. Вона сильно захворіла і потребувала догляду. Максим зайшов у кімнату і суворо подивився:
-Чому не на роботу йдеш? Я розповіла йому про стан мами. Він насупився.
-Ввечері нам потрібно серйозно поговорити, я зараз на роботу спізнююся.
Я здивувалась, але лише кивнула. Увечері Максим мені оголосив, що для збереження стосунків із ним мені слід дотримуватися деяких правил: не спілкуватися з батьками, не мати друзів. Я була приголомшена, поки ми зустрічалися таких вимог не було.
-Але чому?
Жодних нормальних пояснень не було. Казав лише: «Минуле покоління батьків не хоче добра своїм дітям». Ми того дня вперше посварилися, я після цього поїхала до батьків.
Я багато думала, інтуїція підказала знайти інформацію про його батьків. Довелося неабияк покопатися в інтернеті, але на мене чекав успіх. Я знайшла статтю із заголовком: «Семирічного хлопчика, якого знайшли на трасі з обмороженням, врятовано.»
Ім’я та прізвище мого чоловіка. Про його дитинство я нічого не знала і була вражена. Його батьки були алкоголіками, які вивезли хлопчика загород та залишили там. У статті йшлося про те, що після цього їх позбавили батьківських, а хлопчик потрапив до інтернату.
Мені знадобилося кілька днів, щоб цю інформацію перетравити і зважитися на відверту розмову з чоловіком. Як думаєте, чи здатна я чи хтось взагалі розтопити настільки травмоване серце?
КІНЕЦЬ.