3 роки тому моя мама поїхала в Італію на заробітки. В Україні роботу їй було важко знайти. Я саме вийшла заміж, ми з чоловіком почали знімати квартиру. І відкладали гроші для купівлі власного житла. Моя мама вирішила нам допомогти, і  поїхала на заробітки. Планувала на рік, але це все затягнулось на довше.

Батько залишився сам на господарстві. Він звик, що мама приготує, поприбирає. Сімейним бюджетом та оплатою комунальних теж займається мама. Ось так йому добре колись жилось. Зараз довелося вести побут  самостійно. Виявилось, що з цим у нього великі проблеми.

Батько абсолютно не вміє економити гроші. Тому він часто позичає гроші в нас з чоловіком. Мама надсилає йому гроші на прожиття, бо зарплата у нього маленька. А ще він оплачує доглядальницю для своєї лежачої матері.

На цьому тижні я ходила до батька після того, як він мені зателефонував та попросив мене прийти. На вулиці була не льотна погода та я пішла, адже це мій батько. Виявилось, він знову хоче позичити у нас гроші.
Я подумала про себе, що це трапляється вже надто часто та запитала його:

 Може б тобі на іншу роботу влаштуватися? Де платять більше грошей. Мама не може вічно сидіти на заробітках. На що батько відповів, що в його віці вже на іншу роботу його ніхто не візьме.

Мама ще й досі присилає нам гроші, а ми відкладаємо, бо знаємо, що потрібно буде позичити батькові. Часто присилає гроші в подарунок і доволі значні суми. Буває піде  батько в супермаркет, накупує усього найдорожчого, ці продукти швидко закінчаться та до кінця місяця у нього не залишається ні грошей, ні продуктів.

Ну абсолютно непристосований до життя чоловік. Мама, працюючи за кордоном, на всьому економить, бо  хоче придбати квартиру для свого майбутнього внука чи внучки. А батько поводиться як доросла дитина.

Я розумію, що маю допомагати батькові, але мені шкода мами…

КІНЕЦЬ.