Я дуже вдячна своїм батькам за те, що вони ніколи не втручалися в моє сімейне життя. Скільки б я їх не просила дати мені свою батьківську пораду, вони увесь час наголошували, що це моє життя та тільки я приймаю рішення. Кому, як не мені краще знати правильне рішення.

Батьківська позиція неодноразово врятувала мій шлюб. Чого не скажеш про батьків Володимира. З першого дня нашого сімейного життя вони були завжди та скрізь.

Володимир проти такого стану справ навіть не заперечує. Кожного разу, коли я висловлюю своє невдоволення з приводу того, що його батьків у нашому житті якось забагато, він каже, що вони хочуть як краще, а моїм батькам на мене наплювати.

Інколи я відчуваю себе експонатом музею, про який всі говорять та на який усі дивляться. Ніхто не питає моєї думки з приводу того, можна пхати свого носа в моє життя чи не можна. Батьки Володимира не розуміють, що порушують всі допустимі межі. На Володимира мої слова не діють.

Згодом мені увірвався терпець та я вирішила взяти ситуацію у свої руки. Ввічливо сказала їм про те, що ми уже дорослі та можемо нести відповідальність за своє життя, вони дуже сильно образилися і сказали Володимиру, що я не поважаю старших людей і взагалі я хамка.

Ми дуже сильно посварилися, я розповіла все своїм батькам, вони мене вислухали, підтримали, але поради ніякої не дали. Іноді важко бути сильною людиною. От такі, як Володимир та його батьки тримаються разом, жаліються один одному на життя, обговорюють які вони всі хороші, а всі інші погані. А мені й пожалітися немає кому, я не маю права розкисати.

З появою дитини ситуація ще більше ускладнилася. Звичайно, що родичі Володимира стали гуртом виховувати нашу донечку, давати 100500 порад, вчити нас жити. Їх улюблена фраза: “Адже ми виховали своїх дітей, тож розуміємося на тому, як це робити“. Я бачу, як ви виховали свого сина. Він же без батьківського схвалення і кроку не може зробити.

Добре, хай так, Володимир залишився для них маленькою дитиною, але хто сказав, що після його одруження під їх опіку маю переходити я та наша донька?

Я не один раз говорили чоловіку, що колись його батьків не стане, то що він тоді робитиме? Як буде жити?

І де були мої очі, коли я виходила за нього заміж та народжувала від нього дитину?

Батьки Володимира радіють від того, що мої батьки не вмішуються, а то вони швидко б замовкли через нестачу аргументів. А так, отримавши підтримку сина, вони лізуть туди, куди не просять.

Як мені бути в цій ситуації – не знаю. Подруги не знають про такі проблеми, бо вони ще поки незаміжні. Звичайно, я чую від них багато порад, але вони ж не мають досвіду в цих питаннях та я вважаю їх поради пустою балаканиною От якби вони були на моєму місці та самостійно знайшли вихід, тоді я вважаю, що можна було б і поради роздавати направо та наліво.

Розлучатися з чоловіком не хочеться, бо я його кохаю.

КІНЕЦЬ.