З моєю колишньою невісткою Тамарою ми спілкуємося з такою собі прохолодою: вона мені все ніяк квартиру пробачити не може. Син мій, ще коли одружений з нею був, купив двокімнатну квартиру, а оформив на мене.

І правильно він зробив, я вважаю, на той час, це було єдине вірне рішення. Тамара жодного дня не працювала, а прямо відразу після весілля народила старшу внучку, потім другу, сиділа з дітьми вдома вона сама постійно. А Юрко мій все один заробляв, збирав та відкладав гроші.

Згодом син купив квартиру, прожили вони там років 5 чи 6. А потім вони розлучилися, несподівано навіть для мене, зовсім не склалося в них.

Тамара думала, що квартира куплена в шлюбі, буде ділитися навпіл і вона отримає половину житла, розраховувала, що чоловік їй виплатить після розлучення дуже гарну суму. А не тут-то було. Ох, вона і злилася за це після цього. Але робити нічого вже було, все ж ясно і по закону, виходить, бо склалося зовсім не так, як вона мріяла, довелося звільнити приміщення.

Деякі люди й досі говорять, що син мій Юрко розлучився з дружиною Тамарою трохи менше двох років тому, і вчинив не дуже-то красиво: виставив дружину і двох дочок, яким на момент розлучення було десять і п’ять років, практично в нікуди, хоча знав, що жити їм ніде зовсім.

А я вважаю, що пощастило, що діти не прописані в квартирі були, звичайно. Інакше б ми набігалися, поки їх виписували. А так все пройшло легко і просто – чемодан зібрали, таксі викликали, пару сотень гривень водієві дали і відправили їх до матері Тамари. Ну а що, син повинен був її в квартирі залишити, сам піти, чи що? З чого б це? Щось я не знаю в наш час таких чоловіків, які б власноруч куплені квартири колишнім дружинам залишали просто так. Нехай і з двома дітьми! Ті люди, які говорять, що син мій вчинив недобре, самі хіба вчинили б по-іншому? Думаю ні. Говорити усі можуть.

Я трохи, звісно, розумію, що Тамара з дочками натомилася після розлучення. Адже ще буквально вчора у неї був хороший дах над головою, чоловік, регулярно приносить в дім непогані гроші – хоч і не мільйони, але цілком достатні суми для нормального життя, була впевненість в завтрашньому дні. І в одну мить нічого не стало, а вона залишилася сама з двома дітьми на руках.

Ну так, перед розлученням з моїм сином у них стосунки складалися непросто в їх сім’ї. Юрко став якимось постійно незадоволеним почав ображатися на рівному місті на рівному місці, помічати в дружині недоліки. Став затримуватися на роботі, ховати телефон, відповідати одним словом. Ну класика жанру, що вже там говорити. Але Тамара чесно нічого не помічала, думала, що чоловік просто втомився, у нього стільки роботи. Водила старшу дочку в школу, шила костюми для дитячих свят, пекла пироги і будувала плани на сімейну відпустку. Ялинки, гірки і так далі.

А одного дня вона з дітьми сіла на таксі і поїхала до своєї матері. Без роботи, без грошей, без житла залишилася зовсім не розуміє, як жити далі. Але ж вона могла брати участь в сімейному житті, адже всі ці роки просто сиділа вдома.

Мати зустріла Тамару з онуками абсолютно без захвату: жила вона в двокімнатній квартирі з чоловіком, і місця для ще трьох людей там просто не було. Весь місяць матір розповідала доньці, яка вона нею незадоволена, а Тамара шукала по квартирі п’ятий кут. Рідна мати не особливо хотіла допомагати, хоча ми з сином і не думали відвертатися від неї й дітей, просто квартиру віддати не могли, адже вона ні копійки до неї не доклала.

Тамара згодом влаштувалася на роботу, орендувала кімнату, переїхала з дітьми відразу туди. Живуть втрьох, не шикують, звичайно. Не знаю, на що вона живе. Зарплата у неї невелика, напевно, толком не знаю. Аліментів син платить наче немало, але прожити на ці гроші непросто, я розумію. Ну от так. Мало, так, але у нього теж зараз не найкращі часи.

А Тамара кімнату орендує і няню оплачує, яка молодшу доньку з садочка забирає і вечорами сидить з нею. Підробляє, наскільки я знаю. У вихідні ходить прибирати квартири. Точніше, ходила раніше, зараз цей підробіток скінчилася. Люди без грошей сидять, самі почали у себе прибирати, та й пускати чужу людину у свою квартиру не хоче зараз ніхто.

Незабаром після того, як Тамара стала жити самостійно, я подзвонила їй і налагодила спілкування зі своєю колишньою невісткою. Я ніколи до неї погано не ставилася, та й онучок дуже люблю.

Ну не відразу, звичайно, вона зі мною розмовляти захотіла. Спочатку все телефон кидала – не хочу, каже, чути ні вас, ні вашого сина, не дзвоніть мені більше! Але потім зателефонувала сама. У молодшої дочки якісь проблеми були, їх в стаціонар забрали, запитала мене, чи не зможу я забрати зі школи і на кілька днів взяти старшу? Ну, я погодилася, чому б і ні. Дівчинка доросла вже, проблем з нею, взагалі, ніяких. Взяла я її, і ми провели прекрасно кілька днів.

Після цього колишня невістка змінила гнів на милість і стала спілкуватися зі мною завжди – не те, щоб близько і з задоволенням, але телефон, по крайній мірі, більше не кидала, на питання про дітей відповідала, відпускала зі мною погуляти. Я зі свого боку теж старалася, як могла: стала дзвонити частенько своїй старшій внучці, передавати дівчаткам маленькі подаруночки.

То фруктів куплю, то носочки з колготками, то фломастери якісь, то по шоколадці. Ну, внучки не задаровані останнім часом гостинцями, грошей у матері вічно не вистачає, мабуть. Тому раділи всьому.

Нещодавно у старшої внучки день народження, в цьому році їй виповнювалося дванадцять років, і я вирішила зробити дівчинці хороший подарунок.

Думала-думала, що купити, так і не вирішила! А тут мене подруга вмовила по хорошій путівці з’їздити в санаторій. Ну і їхала я як раз на день народження. Подзвонила Тамарі, кажу, тобі зараз переведу гроші, це онучці старшій на день народження. Купи їй щось від мене, що їй захочеться. Добре, каже, спасибі, купимо. І я перевела їй тисячу гривень.

Я поїхала в свій санаторій, в святковий день написала привітання внучці в соцмережах, отримала чергове «дякую», а про подарунок ні слова.

Я вирішила, можливо, не купили ще, потім підуть, заздалегідь не стали, хіба мало. Відпочили ми з Ольгою в санаторії, добре так. Повернулися додому. Дзвоню внучці – кажу, привіт, як справи? Вона мені стала про школу розповідати, про дівчаток. Я її питаю, а тобі мама гроші передала від мене в подарунок? Що купили, якщо не секрет? А вона і не знає нічого про те, що я її хотіла привітати подарунком. Взагалі не знає, що гроші я пересилала. Ось така Тамара! Такого я від неї не очікувала взагалі!

Звичайно, я зателефонувала колишній невістці.

Кажу, Тамаро, а пам’ятаєш, я тобі гроші перед від’їздом переслала, на подарунок, так що купили? А вона мені з таким обуренням ще – їжу, мовляв, купила вашим онукам. Яйця, молоко, крупи, чай, можу чеки показати. У мене зараз, каже, взагалі ні копійки, син ваш аліменти не платить другий місяць, і на роботі дали тільки пів зарплати. Я за кімнату заплатила, щоб нас на вулицю не вигнали, і їсти нам нічого!

Які там подарунки? І голосно ще мені все це говорить. Я сказала, так, по-перше, зі мною так розмовляти не треба. А по-друге, яке ти мала право на мої гроші яйця з чаєм купувати? Я давала не на продукти ті гроші. На їжу ти своїм дітям сама повинна знайти гроші, до сина мого дзвони, нехай думає щось, нехай дітям допомагає. До чого тут я? Виходить, гроші ти привласнила, ось і все. Якось зовсім негарно вийшло, ще й дитині нічого не сказала.

Невістка тепер образилася дужче, а я не можу зрозуміти в чому моя вина.

Сказала їй – в такому випадку поверни мені гроші. Я сама куплю дитині те, що вона захоче.

Після таких слів Тамара ні телефон не бере, ні не телефонує сама. Я вже не знаю що робити і як далі бути?

Джерело