Hа сьогоднішній день життя досить непросте у всіх людей, тому особливо не хочеться зараз скаржитися на все, і так всі все добре розуміють.

Та хочеться сказати про інше, у чому хочу почути пораду, щоб полегшити вирішення своєї проблеми.

З моїм чоловіком ми одружилися в 1987 році, мені тоді було 19 років, а чоловікові – 24. Тоді всі перспективи в житті здавалися райдужними. Зараз ми з чоловіком Романом обоє вже немолоді люди, колишні бізнесмени.

Нинішні роботодавці в нас не дуже потребують, а свій невеличкий бізнес нам довелося закрити, через дорогу оренду: спочатку дали зелене світло малому бізнесу, а потім створили такі недобрі умови. Ну, хто займався бізнесом і зіткнувся з великими труднощами, той мене добре зрозуміє, що справи не такі райдужні, якими здавалися спочатку.

Після того як ми з чоловіком збанкрутували, ми стали відразу шукати роботу. У Романа є вища освіта, але так як за професією він працював колись в кінці 80-х, то на хорошу інженерну посаду його вже не беруть, навичок та стажу немає.

Будь ласка: охоронець в маленькому магазині, двірник, чи якийсь вантажник на пару годин в день. Типу – кому потрібен працівник за 50 з довгим хвостиком, та й чоловікові не так просто виконувати важку роботу сьогодні?

А у мене самої тільки середня освіта всього, працювала в 90-х в магазинах, потім весь час чоловікові в бізнесі допомагала, тому на біржі праці мені пропонують роботу в сфері прибирання, наприклад. Влаштовувалася в магазини, так тут усі працівники щотижня міняються і вічні недостачі.

Так поки якось ми і справляємося по трохи, як можемо, можна сказати: чоловік охоронець зі змінами, я працюю нянечкою в дитячому садочку, пенсій поки немає, всюди платять копійки, навіть на елементарні продукти грошей не завжди вистачає, але думаю усі живуть зараз, як5 можуть.

Є у нас дочка, але вона живе з зятем дуже далеко, та й двоє дітей у них. Їм самим би чимось допомогти хотілося, подарунки або гроші вислати, але ми не можемо. Зараз взагалі ми в непростому становищі: поки були закриті садочки, ми взагалі в солідні борги влізли. Їмо одну пісну гречку або макарони, м’яса і риби майже не буває на столі, потроху роздаємо борги. Здавалося б – виходу немає, але він є. Тільки ось як чоловікові пояснити, що цей вихід – краще за всіх інших?

У нас з чоловіком двокімнатна квартира в місті, добре хоч своє житло є! А ще від моїх батьків дістався мені в спадок невеличкий будинок в селі. До недавнього часу там жила сестра моєї мами, але вона стала вже зовсім слабкою і її дочка (моя двоюрідна сестра), забрала її до себе.

Будиночок так собі, посередній, нічого особливого в ньому немає, не новий він зовсім: 3 невеличкі кімнати, але є двоконтурний котел, вода, опалення, пічка хороша, плита, яку сам тато ще зробив.

Звичайно, будинок потребує ремонту, але з часом все можна зробити, було б бажання. Тим більше, в основному потрібен тільки косметичний ремонт – побілити і шпалери поклеїти, старе все вже, а так стіни утеплені, вікна – склопакети, все добре. Живи собі та радій життю. Тим паче, що зараз такі часи важкі, зима йде, саме добре нам там має бути, все своє. Можна курку якусь купити, кролика чи свинку.

Пропоную Миколі здати тут нашу квартиру в оренду і переїхати в цей будинок, в село. Заведемо згодом господарство, город аж 12 соток, садити можна все, що завгодно. За оренду ми будемо отримувати стільки ж, за скільки я працюю нянькою. А з нашого села прямий автобус до міста, 40 хвилин чоловікові їхати до його змінної роботи, ну чому б і ні? На пів години більше, ніж він сам зараз пішки ходить!

Та Микола, на мій превеликий жаль уперся, і ні в яку, незадоволений на мене: «Ти що – нерозумна людина? Яке село, ми все життя були міські з тобою люди. Які городи, кури і свині, ти ніколи не працювала на землі, і крім кота, у тебе тварин не було, тим більше худобу, через якого вставати о 5 ранку треба. Краще продамо цей будинок за ці гроші і житимемо на старості років, плюс ще зарплата трохи є. Ти думаєш в селі так добре живеться, то тільки в казках так буває, там теж працювати потрібно з ранку до вечора і піч топити, бо холодно постійно в хаті.».

А я вважаю, що я права. Це єдиний наш вихід, тільки поки цього чоловік не розуміє. Складнощів я не боюся: коли у нас був бізнес, мені доводилося нарівні з вантажниками і коробки тягати і вставати вдосвіта.

Як же достукатися мені до чоловіка? Які слова підібрати? Підкажіть, дайте мені пораду! Особливо цікава думка тих, хто знає, що таке сільське життя і міняв місто на село. Я так хочу вашої підтримки і хочу прочитати всі позитивні коментарі Миколі, щоб він послухав людей, які знають про що говорять. А, можливо, я десь помиляюся?

Фото ілюстративне.

Джерело