Коли мені було 50, не стало мого чоловіка. Я намагалася триматися, ходила на роботу, пішла з головою у свою кар’єру, придумала собі хобі, почала більше спілкуватися з рідними та близькими.

Але коли я пішла на пенсію, зрозуміла, що ніхто і ніщо не рятує мене від самотності та туги. Почала озиратися на всі боки, сподіваючись знайти того чоловіка, з ким могла б прожити залишок своїх років.

Якось розповіла про свої переживання своїй доньці, і та запропонувала мені зареєструватися на сайті знайомств.

Я погодилася, і з того часу мені щодня стали надходити запити. Я відчула себе молодою і потрібною, почала ходити в салон краси, приводити себе в подарунок. Якось я домовилася про зустріч з одним чоловіком.

Чекала його півгодини, хотіла вже йти, коли побачила, що він іде. Щоправда, йшов він якийсь пом’ятий, як алкаш чи безпритульний. Коли він підійшов до мене, я одразу сказала, що йду додому. А він такий: -Дай хоч на пляшку. Даремно йшов чи що? Друга моя зустріч була з Миколою.

Він прийшов на побачення вчасно, охайно одягнений, гарно розмовляв. Якоїсь миті він пішов у туалет, залишивши телефон на столі. І в цей момент на екрані висвітилася смс-ка: »Улюблений, ти скоро? Або знову затримуєшся?

Я встала, заnлатила за вечерю і пішла. Коля наздогнав мене біля виходу, а я йому сказала, що вдома на нього чекає дружина. Двох випадків виявилося достатньо, щоб після повернення додому я видалила свою сторінку з сайту назавжди.

КІНЕЦЬ.