Я єдиний син моєї мами, її опора. Тата у нас немає, бабусі та дідусі далеко. Мама виховує мене одна.

Зараз мені сім років та я дуже самостійний хлопчик.

Мама багато працює, інколи я приходжу до неї на роботу. Через те, що на вулиці є багато небезпек, ми з мамою обговорили правила поведінки на вулиці.

Я знаю, що з незнайомими людьми не можна говорити, йти кудись та сідати у ліфт. Мама не розповідала мені усіх подробиць з приводу того, що дорослі можуть зі мною зробити, щоб зайвий раз мене не лякати.

Якось я йшов до мами на роботу та помітив, що за мною йдуть чоловік та жінка. Я вже їх раніше бачив декілька разів біля нашого дому.

Вони догнали мене та сказали, що моя мама попросила мені дещо передати. Мене налякала їх фраза тим більше, що незнайомий чоловік узяв мене за руку. Та потім мені вдалося опанувати себе та я запитав:

– А звідки ви знаєте мою маму?

До такого незнайомці не були готові тому, що не встигли узгодити між собою це питання. Поки вони думали я вирвався з рук незнайомця та побіг до перехожих людей, сказав, що двоє незнайомців мене переслідують. Поки перехожі роззиралися по сторонах незнайомці зникли.

Я благополучно дістався на роботу до мами та про все їй розповів. Мама похвалила мене за те, що я не розгубився в такій непростій ситуації.

КІНЕЦЬ.