Ми із свахою були на сьомому небі від щастя, коли дізнались, що відразу після весілля дітей вони запланували вагітність. Після народження першого внука, ми поводили себе як навіжені: постійно конкурували, хто більше допомагає, до кого дитина краще на руки іде, хто дорожчого подаруночка принесе. Ну і загалом хотілось дуже допомогти молодим батькам, які поняття не мали навіть, як підгузки змінювати.

Та не встигло малому виповнитись півтора рочки, як Аліна повідомила про вагітність другим. А через два роки відразу третім.

На той момент ми із свахою вже ніяк не раділи, справлятись із цим стає дедалі важче. Навіть із нашою допомогою невістка ледве встигала очі до неба підіймати. Я ніяк не могла зрозуміти, для чого вона народжує, якщо не може із цим всім справитися? Та й фінансово не могли потягнути. Мій син хоч і заробляв непогано, проте на трьох діток не вистачало. Оскільки ж Аліна сиділа вдома із дітьми, на роботу не виходила.

Ми спочатку могли хоч якось допомогти матеріально, але потім мій чоловік за станом здоров’я покинув роботу, отримував лише невеличку пенсію за вислугою років. Ну а я заробляла дуже і дуже мало. Нам самим ледве на життя вистачало.

Нещодавно нашій найменшенькій внучці було чотири рочки і за столом ми знову почули прекрасну новину – Аліна вагітна. Знову…

Ми із свахою лише переглянулись із жахом у поглядах. Ну невже вони справді не розуміють? Як можна запланувати четверту дитину, коли не можете справитись навіть із трьома?

Сваха також мені сказала, що зайвих коштів у неї нема. Нещодавно вони тільки погасили борг за квартиру, в якій живуть діти. На нас теж нема чого розраховувати. Ну ось, може, з маленькими дітками щось і вийде, але коли всі почнуть підростати, то як вони взагалі збираються дати їм раду? Мені страшно й думати.

КІНЕЦЬ.