Віктор Петрович уже тиждень стежив за Олегом. Він намагався знайти якусь зачіпку, пояснення свого невиразного почуття. Зазвичай, професійна інтуїція його ніколи не обманювала. Але тиждень спостереження не дав жодних результатів. Олег також став йому подобатися.

Віктор Іванович сидів у машині та дивився, як хлопець підходить до свого під’їзду. У душі він мав багато різних почуттів. Він і не помітив, як швидkо пролетіли роки, і маленька донька виросла у справжню красуню.

Взагалі Віктор Іванович завжди мріяв про сина, але пізно одружився через свою посаду у відповідних органах. І Бог замість сина подарував доньку. Він спочатку навіть засмутився.

А потім Олена трохи підросла, він сам не помітив, як маленька дівчинка захопила його серце. Він був готовий зробити для неї все, щоб вона була щасливою. Ось вона вже доросла, 23 роки, готується до весілля, навіть обрала весільну сукню.

Враження її наречений справив позитивне, але nідозрілість не дозволяла Вікторові так просто розслабитися та довіритися. Він хотів бути переконаний, що дочка його з цією людиною буде щаслива. Так нічого й не помітивши Віктор Іванович повернувся додому. Дочка радісно кинулася йому в обійми з порога.

– Тату, до нас увечері прийдуть батьки Олега, щоби перед весіллям познайомитися! Я так рада. Віктор Іванович глянув на дочку з неприхованою ніжністю, обійняв її і притиснув до себе. Єдиним його бажанням було те, щоб донька була щасливою. Минуло два роки і Віктор Іванович притискав до себе вже своїх онуків так само.

КІНЕЦЬ.