Не терплю, коли втручаються та вказують дорослій людині. Коли жила з батьками, якось було одразу прийнято у нас «ти дорослий і сам вирішуєш, якщо що – допоможемо порадою». Звичайно, коли цінують рідних та родину, це добре характеризує чоловіка. Але коли надто — це нервує та зл ить.

У мого чоловіка був день народження кілька днів тому. Ми вирішили посидіти у спокійному затишному місці. У галасливих місцях я святкувати не хотіла, бо ваrітна. На восьмому місяці ваrітності вже складно десь довго перебувати. Але за день до свята втрутилися його рідні.Без згоди чоловіка вони забронювали місця у нічному клубі, і йому довелося погодитись. Поки це все вирішувалося, пішло дві години.

І так триває вже два з лишком роки. Я звикла, що моя думка тут не враховується. На мій день народження і мені не дали вибору (T/ KQ ) . Я просто дивуюся, як так можна ставитися, не впізнавши переваги іншої людини? Вирішувати за нього все взагалі не зважаючи на його думку?

Також дивуюся терпінню та поступливості чоловіка. Його мама та бабуся постійно командують їм. Мабуть, не можуть змиритися з тим, що він уже дорослий чоловік, а не маленький хлопчик.

Вже ніякого терпіння не вистачає. Неможливо далі жити у такій обстановці. Тим більше скоро має народитись дитина, і я не хочу, щоб мені постійно вказували як виховувати та ростити її.

Розмови з чоловіком абсолютно марні. Ніякого толку немає. Мабуть, уже звик і не пручається. Він у мене хороший, але занадто слухняний і м’який. От і командують їм, як хочуть. Не можу більше цього виносити вже занадто для мене. Мої батьки кажуть, що я не маю рації, що мовчу і не висловлюю своєї думки.

Але якщо чоловік не може, то куди мені? Як впорається з цією ситуацією, не розумію. Розл учення — це, звичайно, не вихід, але і постійно вмовляти чоловіка і домагатися чогось я втомилася. А заплющувати очі та терпіти все це я вже не можу.

КІНЕЦЬ.