Я давно вже живу один все це лише через помилку, яку зробив у молодості.

В той день у мене народився син, я не тямив себе від щастя. Найгарніша дівчина нашого університету тепер моя дружина та подарувала мені сина. Тетяна попросила принести їй в пологовий будинок деякі речі. Я все зібрав та поспішив до коханої дружини. Після того, як я передав їй усі необхідні речі поїхав на роботу та не доїхав.

В автобусі я поступився місцем одній молодій жінці та забув про все на світі. Надія закрутила мені голову, вона була настільки красивою, що у мене просто мову відняло, я не розумів, що зі мною діється, я просто йшов туди, куди вона мене вела та робив те, що вона казала.

Про свою дружину з сином я геть забув. Не зустрів їх з пологового будинку, не підготував для них кімнату.
Тетяна сама подала на розлучення та з того часу ми не бачились.

З Надією ми прожили недовго. До тих пір, поки у мене була можливість виконувати її забаганки, жінка була поруч зі мною, але коли мої можливості перестали сходитися з моїми бажаннями, Надію наче вітром здуло.

Повертатися до Тетяни з сином у мене не вистачило сміливості. Крім того, мені було дуже соромно за свою слабкість. Я відчував себе винним через те, що не встояв перед чарами цієї вертихвістки.
Тож я вирішив, що не буду взагалі показуватися їм на очі.

Я переїхав у село, знайшов там занедбану хату та став потихеньку її обживати, влаштувався на роботу до місцевого фермера, так і доживаю віку на самоті. А всьому виною я сам.

Мені дуже сумно дивитися на інших людей, у яких є друга половинка, діти, внуки, а у мене лише кіт, та й той цілий день десь вештається, прямо як я в молодості.

Невже я так і помру на самоті. Як думаєте, варто побачитись з Тетяною сином та попросити у них пробачення чи ні?

КІНЕЦЬ.