Звуть мене Юрій і мені 36 років. Взагалі останнім часом моє життя стало нагадувати мені турецькі мелодрами. А раніше я й подумати не міг, що таке можливо.

Розпочнімо спочатку.

Познайомився я якось із одною дуже приємною дівчиною. Проста зустріч по роботі перетворилась на довготривалі стосунки. Згодом ми з Риммою стали однією сім’єю і я справді думав, що наш зв’язок найміцніший в світі. Та якогось ранку ми посперечались через якусь дріб’язкову побутову річ і образились один на одного. А в підсумку ще й розійшлись із цим тягарем по роботах.

Далі мене чекала робоча зустріч, на яку я, як ви вже зрозуміли, запізнився. Колеги почали підколювати мене. Я підтримав жарт, аби не вдаватися до подробиць мого запізнення. Під час розповіді мене переслідував погляд якоїсь незнайомки. Лише потім нас познайомили і, як виявилось, Карина тепер буде моєю колегою по проєкту на наступні декілька місяців.

Працювати нам з Кариною було чудово. Ми легко знайшли спільну мову та спрацювалися. Лише через декілька тижнів я відчув, що закоханий і потім дівчина натякнула, що також має такі почуття.

Я не знав, куди себе подіти і як вирішити ситуацію із дружиною. Мені страшенно не хотілось її обманювати, розчаровувати та ображати. Я намагався приглушити почуття на стороні, та абсолютно нічого не виходило. Тому я прийняв рішення розповісти гірку правду та мирно вирішити наше розлучення. Частину майна, що я мав, планував віддати Риммі добровільно, щоб загладити свою вину хоча б так.

Та сталося все не так, як я собі придумав. Подруга Римми – юристка нашого міста. Вона напоумила її так просто не залишати цю ситуацію і відсудити у мене всього по максимуму. І дружина підійшла до мене із заявою, що не дасть мені розлучення, якщо я не піду на її умови.

Мені було зрозуміло, що в ній грає образа, але це вже переходило всі межі. Мій бізнес раптово зупинився, мої гроші були замороженими. Карина заспокоювала мене, говорила, що прекрасно розуміє поведінку моєї колишньої, що ми заробимо ще тих грошей і все зможемо разом. Та я не хотів так просто віддавати все, що так довго вибудовував, здобував своїм потом та кров’ю, як то кажуть.

Взагалі таке життя. Люди сходяться, розходяться, знову сходяться і не потрібно робити з цього трагедію.

А мої родичі ще й взялися засуджувати мене та читати моралі. Від них я точно такого не очікував. Якщо вони не можуть прийняти мій вибір, то, напевно й, не хочу я такого спілкування.

КІНЕЦЬ.