Коли я навчалася на останньому курсі університету, познайомилася з Володимиром. Він перевівся до нас з іншого освітнього закладу, бо переїхав жити з батьками до нашого міста. Парубок був ще тим красунчиком. Майже усі студентки нашої групи захоплювалися і марили ним. Я теж була не вийнятком.

Якось ми зустрілися з Володею на дискотеці. Між нами спалахнуло почуття пристрасті. Це було щось неймовірне! Спокуса, нестримне бажання, романтичні побачення та близкість. Однак уже через місяць я набридла Володимиру. Він дуже швидко знайшов мені заміну і зник з мого життя. Ми вже закінчили навчання в університеті, тому більше не бачилися.

Мені було боляче, що я втратила своє кохання. Постійно страждала, не могла взяти себе у руки. А потім познайомилася з Сашком. Він був повною протилежністю Володимиру. Сашко – поміркований, відповідальний, серйозний, добрий. З ним завжди затишно було. Я незчулася, як закохалася у цього хлопця. З кожним днем все більше і більше прив’язувалася до нього.

Почуття було взаємним. Зовсім скоро Сашко запропонував мені вийти за нього заміж. Я була на сьомому небі від щастя.

Весілля у нас було розкішним. Ми були до безтями закохані один в одного. Мешкали в орендованій квартирі у центрі столиці, насолоджувалися життям, їздили у подорожі. У нас все було чудово. Можна сказати – ідеально. Єдине, що нас засмучувало: як ми не старалися за три роки подружнього життя, а дітей не було.

А одного разу у нас з Сашком виник конфлікт. Ми дуже сильно посварилися. Він вивів мене з себе. Я сказала, що йду від нього. Чоловік у відповідь побажав успіху. Це мене ще більше розлютило. Який же він байдужий став до мене! Тому я розвернулася та пішла.

Я прийшла до кафе, щоб залити своє горе, свій розпач міцними напоями. А потім я зустріла тут своє перше кохання – Володю. Він анітрохи не змінився. Ми жартували, розважалися, танцювали. З ним я забула усе. Я навіть не пам’ятаю, як опинилася з ним в одному ліжку.

А тим часом на мій телефон, який був вимкнений, постійно телефонував мій чоловік…

Повернулася я додому під ранок. Володя кинувся мене обіймати. Він був дуже щасливим, що я жива. Цілу ніч мене шукав, боявся, щоб мене ніхто не образив, щоб зі мною нічого не сталося. Було видно, що він дуже любить мене.

А через декілька місяців я дізналася: ношу під серцем дитину. Дуже нервувала, адже боялася, що це дитина від мого колишнього. Народився син – чорнявий, карі очі, ямочка на щоках. Зовсім не був він схожим на мого чоловіка. Як підростав Андрійко – дедалі більше ставало видно, що він на Володимира схожий.

Тепер я спати спокійно не можу. Я дуже люблю Сашка. Не можу його втрачати. Без нього моє життя – не життя. Але якщо він здогадається? Я хочу, але не можу сказати йому правду. Він дуже любить сина.

Як мені вчинити? Що ви мені порадете? 

КІНЕЦЬ.