Десь 4 роки тому не стало мого чоловіка. Мені самій ще немає зараз і 50-ти років.

Єдина дочка моя вийшла заміж в іншому місті, рік тому народила онука.

До слова сказати, завжди у нас з донькою були досить таки чудові стосунки, ми були, як подруги з нею завжди. Я з Інною у всьому радилася, між нами ніколи не було ніяких секретів, в усьому підтримувала я її, а вона – мене.

Перший час, влітку, коли я була у відпустці, постійно їздила до своєї доньки з зятем, везла їм різні гостинці, намагалася допомогти, чим тільки можна.

В цей же час ми з моїм другим чоловіком стали жити разом у мене, так склалася доля, що я знайшла добру людину, з якою вирішила разом прожити своє життя, адже доньку я влаштувала, хотілося й самій бути щасливою також.

А дочка моя, як виявилося, проти мого другого заміжжя взагалі.

І якось поступово вона розгнівалася на мене, стала звинувачувати, що я не допомагаю виховувати онука, менше часу, ніж раніше, приділяю їй.

Я сама була мамою, і розумію, що їй дуже важко бути 24 години з дитиною, зять працює з раннього ранку до пізнього вечора.

І з кожним днем Інна все ​​гірше і гірше ставиться до мене, зараз і їздити мені до них заборонила. Ні фото, ні відео онука не присилає. Якийсь замкнутий круг у мене зараз склався.

Моя донька хоче, щоб я жила сама і всю себе присвячувала її сім’ї і дитині. Таке враження, що я не маю права на своє власне щасливе життя.

Дуже важко мені на душі. Поки вихід знайти не можу, не розумію, чому донька так реагує, адже я теж хочу бути щасливою, а не сидіти одна в чотирьох стінах. Я ж теж ще молода жінка і маю право на своє жіноче щастя. Можливо, у когось була подібна ситуація. Порадьте, що мені робити? Я не розумію чому моя дитина ось так ставиться до мене, адже я стільки зробила для неї добра. Чому вона так ставиться до мене?

Фото ілюстративне.

Джерело