Діма повертався додому не в гуморі. Йому псували настрій жебраки, які зустрічались дорогою та випрошували милостиню. Виникало бажання зібрати їх усіх до купи й відправити на безлюдний острів, щоб нікому очі не мозолили. З самого ранку у хлопця поганий настрій. Цілий день переслідують якісь негаразди.

Спершу спізнився на маршрутку, не встиг вчасно добратись на роботу. Це помітив начальник, зробив зауваження. Вже до вечора не було ніяких сил та ентузіазму. А зараз іде додому, хоче спокою, але жебраки не дають спокійно пройти та побути наодинці зі своїми думками.

Нарешті прийшов додому, випив чашку гарячого какао з молоком та трохи заспокоївся. Вирішив не сидіти довго перед телевізором, а раніше лягти спати. Завтра знову на роботу. По телевізору показували якийсь фільм, Діма лежав та дивився. Та раптом відчув чиюсь руку на плечі. Він аж підскочив від несподіванки. Поглянув, а це його бабуся. Як таке може бути? Її не стало ще чотири роки тому. Він же був на її похороні.

Бабуся сіла на краю дивана та промовила:

– Не варто ображати людей, лише за те, що вони бідні та змушені просити милостиню. У кожного свій шлях, не треба їх засуджувати. Я була впевнена, що виростеш добрішим. Бабуся засунула руку до кишені та дістала з неї квіточку. Діма пригадав ту квіточку. Ще школярем він робив з бабусею гербарій для виставки.

Одна квіточка випала й залишилась вдома. На похороні старенької, онук непомітно вклав її до рук бабусі. На пам’ять. А тепер вона повернула подарунок. Мабуть, розчарувалась в ньому. Діма хотів сказати, що жалкує, але бабусі поряд не було. Він роззирнувся навколо, у кімнаті нікого крім нього не виявилось.

Прокинувся, коли вже світало. Телевізор так і не вимкнув – заснув. Це ж треба, такий реалістичний сон наснився. Вже хотів вставати, та дивиться на поряд канапі лежить та сама квітка з його сновидіння. Діма аж зніяковів. Виявляється, це не сон. До нього справді завітала бабуся. Вона все бачить, все знає. Не сподобалось їй, яким жорстко сердечним виріс її онук. От і прийшла, щоб направити на правильний шлях.

З того часу, Діма переглянув своє ставлення до тих, кому в житті пощастило менше. Тепер він завжди подає милостиню жебракам, інколи навіть харчі їм купує. З’їздив до бабусі на могилу, вибачався. Якось вночі йому знову приснилась бабуся. Але цього разу вона була усміхнена, щось йому говорила та поступово розчинилась у тумані.

Зранку Діма підскочив на рівні ноги. Зайшов до вітальні, а квіточки вже немає. Пробачила його бабуся.

КІНЕЦЬ.