У сім’ї нас було троє дітей. Але мама, чомусь, завжди шкодувала молодшого брата-Ваню. Ваня одружився, правда, дружина виявилася тією ще особою: всіх поставила на місце, навіть нас, ніхто не смів і пискнути. З мамою вона не змогла ужитися, тому дуже швидко перестала приходити до нас в гості.

Але Ваня завжди приїжджав до мами. Вічно розповідав одну і ту ж історію: то дружина дістала його своїми сkандалами, то він більше не може потурати всім її примхам. Про дітей нічого сказати не можу: дружина взяла на себе всю відповідальність. Мати все це вислуховувала, і тільки nлакала, адже не могла нічим допомогти. Правда, допомагала різними подарунками: картоплею, соліннями, варенням. Іван говорив, що дружина забирає всю його зарплату, і навіть кишенькових грошей не залишає.

Мама ж вічно пхала йому грошей зі своєї мізерної пенсії – зі словами «купи собі що-небудь». Я і брат намагалися якось напоумити нашого молодшого, тому нічого не говорили мамі. Але всі ми виросли, у всіх є сім’ї, ми з братом намагалися з розумінням ставитися до ситуації, в яку потрапив Іван.

Але минуло багато років, його діти давно вже виросли, а нічого не змінюється. Ми намагаємося помогати мамі: надсилаємо їй гроші, приїжджаємо і допомагаємо на городі, картоплю копаємо. А Іван просто приїжджає на все готове, набиває сумки доверху, забирає все і їде. І знову мама без продуктів, і знову вона без копійки в кишені. У якийсь момент ми з братом не витримали.

Схопили Ваню за комір і сказали: — Якщо дружина твоя така жахлива, як ти розповідаєш, навіщо ж ти тоді продовжуєш жити з нею? Ми даємо мамі грошей, вона віддає їх тобі. Ми копаємо для неї картоплю, ти приїжджаєш і все забираєш. Скільки це бидет тривати? З цього моменту лавочка була прикрита. Одного разу Іван повернувся до мами і повідомив, що дружина вигнала його з дому.

Натиснув знову на жалість, і мама вирішила віддати йому нашу міську квартиру. Справа в тому, що ми з братом теж прописані в цій квартирі, тому всі ми вчотирьох маємо на неї рівні права. Я миттю набрала старшого брата, все розповіла: він приїхав через півгодини.

Ми взяли Івана, відвезли на поріг його квартири і заявили, що продамо квартиру, гроші розділимо на 4 частини, віддамо йому його частку, і нехай котитися на всі чотири сторони. Ми вважаємо, що вчинили справедливо. Поки від нього ніяких звісток. Будемо чекати.

КІНЕЦЬ.