Сім років тому. — Тримай, братику, — Ганна віддала Михайлу товстий конверт. — Що це? — Гроші. Тридцять тисяч євро. На збереження. До вимоги. Ну раптом у мене в Німеччині справи підуть не гут. — Чому не в банк? — Тому що мені вони можуть знадобитися дуже швидко.

А банк гроші швидко бере, а ось віддавати не поспішає. Так, напиши розписку. — Не буду писати! І гроші на збереження не візьму! Ганна суворо оглянула молодшого брата з ніг до голови. — Не істе ри! Пиши! — наказала Ганна… Чотири роки тому. — Ну як? Подобається квартира? Тепла, три кімнати, прохідних немає. Відремонтована. Будете брати?

— Так, звичайно. Але мені потрібен час. Передзвоню ввечері, — сказав Михайло. Вийшов з дому, ще раз подивився на будинок, озирнувся навколо. Район хороший, упорядкований недалеко від метро. Була лише одна маленька проблема. Михайлові не вистачало грошей, а іпотеку він брати категорично не хотів.

Був правда ще один варіант. Але там існує ризик — а раптом сестра в терміновому порядку вимагатиме гроші. — Хто не ризикує, той…, — подумав Михайло. Через місяць він в’їжджав в свою нову квартиру… Три роки тому. — Мої гроші мені потрібні терміново, — зателефонувала Ганна. — Я їх тут трохи витратив, — промимрив Михайло.

— Що значить витратив! На що витратив!? — Ну ти про них чотири роки не згадувала, от я їх і вклав. — Ти міг вкласти свої гроші! А чужі не міг вкладати у щось! — Не щось, а в квартиру. Але я ж тобі їх поверну. Протягом року. — Ти мені їх повернеш з відсотками! І мені вони потрібні зараз, а не через рік! Гаразд, я передзвоню пізніше.

Через три дні. — Ми вчинимо так, братику-злодюжка. Ти мені зараз всю суму повернути не зможеш, тому перепишеш на мене частину квартири. — Я не віддам й метра зі своєї квартири! — Ти забув про розписку?! Адже приїду і ославлю тебе перед усією ріднею! А гроші отримаю через суд!

— Гаразд, гаразд. Не кип’ятися, — зітхнув Михайло. Порахував, вирішили, що у Ганни буде 4/10 квартири. Рік тому. — Чого завмер? Перевели мене працювати сюди. Зустрічай сестру і нового сусіда.

КІНЕЦЬ.