Про те, що її чоловік закохався у іншу жінку Олена дізналася зовсім випадково.

– От же ж, старигань! За ним уже пилосос пісок слідом збирає, а він тут смски якійсь «киці» пише, – думала вона, гортаючи повідомлення в телефоні чоловіка…

…Валерій взяв дриль і пішов до сусіда, щоб йому його повернути. Свій телефон він лишив на кухонному столі.

Олена, якраз робила олівʼє на вечерю. Вона старанно, дрібними кубиками нарізала ковбасу, картоплю, моркву…

Їй завжди здавалося, що чим дрібніше і акуратніше вона наріже інгредієнти, тим смачнішою буде страва.

Вона потяглася по солоний огірок, як раптом на телефон чоловіка прийшло повідомлення.

Олена мимохідь глянула на телефон і оторопіла! Вона встигла прочитати слово – «киця»!

– Це що там за «киця» така?! – ахнула жінка.

Вона витерла руки рушником і схопила телефон чоловіка.

Прочитавши листування чоловіка з «кицею» від початку до кінця, Олена зрозуміла, що «кицю» звуть Анжела, що вона – нова співробітниця на фірмі чоловіка, що залицятися до молоденької панянки став саме її дорогоцінний чоловічок, і що в суботу вони збираються зустрітися в кафе о другій годині дня, бо дружина (тобто Олена) працюватиме.

Олена очі вирячила від прочитаного.

– Ах, ти ж Дон Жуан старий! – хмикнула жінка, кладучи телефон на місце. – Вільних стосунків захотів?! Ну, я тобі покажу «свободу»… .

Олена відклала телефон чоловіка вбік, потім посиділа трохи у задумі постукуючи пальцями по столу.

Вона пішла в коридор, де в сумці лежав її телефон.

– Олю, ти вдома? Можна я зараз до тебе приїду? – сказала вона в слухавку.

Помітивши, що вхідні двері відчиняються, Оленка навмисне підвищила голос:

–Ну добре! Буду через годину! Цілую!

У слово «цілую» вона постаралася вкласти якнайбільше чуттєвості та ніжності.

– З ким це ти говорила? – дивлячись на Олену з підозрою запитав Валерик.

– А! Оля! Просила до неї приїхати! – безтурботно махнула рукою Олена.

– Так вечір уже! Куди ти поїдеш в ніч?

– Нічого, я недовго!

Доробивши вже абияк салат, Олена пішла збиратися.

Через якийсь час вона з’явилася у дверях вітальні в елегантній сукні, в туфлях на підборах, з зачіскою і макіяжем.

– Ти ж сказала до Олі! Ти куди так вирядилася? – застиг Валерій від вигляду дружини.

– Ну так, до Олі! Ми з нею, може, в кафе посидимо. А ти вечеряй без мене. Там салат, м’ясо, картопля. Все, не сумуй!

Вона поцілувала чоловіка в маківку і зникла за дверима.

– Що це було таке? Коханця завела? – полізли одна гірша за іншу думку в голову чоловіка.

Олена ж, дорогою до подруги купила ігристого та фрукти.

– Привіт! Гостей приймаєш? – запитала з порога Олена.

– Ой, Оленко, ти ж знаєш, я тобі завжди рада! А ти чого така гарна? Свято якесь?

– Ні, Олю, слухай і не перебивай…

І Олена Василівна розповіла своїй давній подрузі про те, як прочитала листування чоловіка з «кицею».

– А я все думаю, що він цей свій телефон з рук не випускає… В туалет з телефоном, у ванну з телефоном, і пише там щось і пише… А він молоду собі вже придивився!

– От же ж старигань! – обурилася Оля. – Правильно кажуть: “сивина в голову – біс в ребро”. Ну, а ти що?

– А я відплачу йому тією ж монетою! Я з нього цього біса вижену! – сказала Олена.

– Ой, Оленко, та невже коханця собі заведеш?! – очі у Ольги аж округлилися.

– Ні, Олю! Я тільки вдам, що завела коханця! – відповіла жінка, розливаючи ігристе. – Ну, що, за нас!

– Хочу, щоб сьогодні, коли я повернуся, від мене вином пахло.

– Ну ти, Оленко даєш! Як ти тільки стрималася… Я б не витримала.

– Ой, Олю, знаєш як хотілося сваритися? Але чого б я досягла? Навіщо мені це потрібно?! Але й зраджувати собі я не дозволю! Нехай Валерій сам відчує, як це, коли людині не можна довіряти.

– Молодець, Олено! Правильно придумала!

Телефон Олени наполегливо завібрував. Дзвонив Валерій. Олена багатозначно показала екран подрузі.

– Олено, тебе вже дві години немає! Де ти? У якому кафе? Я зараз за тобою під’їду! – схвильовано, кричав він у слухавку.

– Не хвилюйся, Валерчику! Ми ще трохи посидимо, і я приїду додому на таксі! Вечеряй і лягай спати… – промуркотіла в слухавку Олена.

Весь цей час Оля дивилася на подругу із захопленням.

– Ну ти даєш! Він же ніколи не дзвонив, а тим більше, не зустрічав!

– А тепер буде! – Усміхнулася Олена і підморгнувши подрузі. Слухай, Олю, мені потрібна твоя допомога! Розумієш, мені потрібен чоловік. Бажано, трохи молодший за мене, симпатичний і щоб Валерій його не знав… Хочу, щоб він зіграв роль мого коханця і сходив зі мною в одне кафе. Там де Валерій з коханкою зустрічається.

– Ой, Олено, навіть і не згадаю відразу! Треба подумати… Я тобі подзвоню завтра.

Додому Олена повернулася пізно.

Валерій не спав.

– Валерчику! Я вдома! – прокричала вона з порога.

Вона поцілувала в щоку чоловіка, який вийшов до неї назустріч.

– Все! Я у ванну, а ти спати! – проворкувала вона, дістаючи з сумочки телефон і закриваючись у ванній.

Валерій засмутився:

– Ну, точно на старість років коханця завела! Безсоромниця! Онук уже є, а вона вештається де завгодно, – думав він.

Він більше ні про що не міг думати, окрім як про зраду рідної дружини. А на повідомлення «киці» відповідав швидко, односкладно і якось «без душі».

На ранок Валерій був розсіяний і задумливий. Всі думки були тільки про «підлу зрадницю» Оленку.

– Валерію, у тебе все добре? – щось ти дивний сьогодні якийсь. Ти не заслаб часом, – спитав його товариш Андрій, помітивши його біле обличчя.

– Всю ніч не спав! Навіть не знаю, як це все пережити! Уявляєш, Оленка моя на старості років коханця завела! – поділився Валерій своїм горем із товаришем.

Андрій розреготався.

– Та годі тобі! Не вигадуй!

– Що не вигадуй? – ображено засопів Валерій. – Тільки дзвінок, то вона збирається і йде! Нещодавно пішла вся при параді, повернулася вночі, гріхом від неї так і чути! Весела! Мене тільки в маківку поцілувала! Манікюр собі зробила, зачіску нову… І у ванну вічно з телефоном ходить, сидить там годинами, думає, я не бачу! Я не знаю, що робити тепер.

– Ну, тоді, ти мабуть, правий! Схоже, твоя дружина знайшла когось іншого… – задумливо сказав Андрій.

– Я зовсім розгублений, не знаю, що й робити! Спіймати б цього коханця і влаштувати йому! З нею поговорити? А який сенс?! Скаже тільки: «досить дурниці всілякі вигадувати».

– Та що ти так переживаєш! – спробував заспокоїти Андрій товариша. – Ти їй зраджуєш, всі знають про це! От і вона тобі. Та й живіть собі спокійно. Ніхто з вас, схоже, сім’ю руйнувати не збирається. Вільні стосунки!

Валерій від обурення аж підскочив:

– Та ти що, Андрію, як жінка міркуєш. Я чоловік! Мені можна зраджувати! А вона жінка!

– Не бачу логіки! – здивувався Андрій.

– Ну як тобі сказати – коли я з чужою жінкою зустрічаюся, це ми з Оленкою разом ту жінку обманюємо! А коли Олена з кимось шашні крутить, це означає, що тепер чужий мужик нас із Оленкою обманює! – видав Валерій.

– Нічого собі ти перл видав! Дай, хоч запишу! – сказав Андрій.

– Пиши, пиши, знадобиться, – пробурчав під ніс Валерій.

Весь робочий день минув, як у тумані. Валерій відчував себе старим роботом, у якого «іржавіли» старі залізні мізки.

У перерві до нього підбігла сяюча свіжою красою та молодістю Анжела.

– Ну, що, субота в силі? – змовницьки проворкувала вона.

Від цього загальний тонус піднявся. Валерій мовчки кивнув, не в змозі видати ні звуку…

…Вдома все було як завжди.

Оленка, поцілувавши його в щоку на порозі, посміхаючись вимовила вже звичні слова:

– Іди руки мий, зараз будемо вечеряти.

– Оленка посміхається, стіл накриває… Може мені просто здалося, що вона мені зраджує? – думав чоловік.

І тільки він хотів зітхнути з полегшенням, як у Олени задзвенів телефон. І знову ці слова:

– Так, десь через годину буду готова!

І знову Оленка, ошатна і гарна вискочила за двері, сказавши на останок:

– Вечеряй без мене!

Валерій роздратовано відсунув від себе тарілку…

…Усміхнена Оля відчинила подрузі двері.

– Проходь, Оленко! Знайомся зі своїм «коханцем» – це мій двоюрідний брат Миколка. Він погодився нам допомогти.

Назустріч Олені встав молодий і дуже симпатичний чоловік.

Оленка почервоніла.

– Олю та ти що! Він же мені в сини годиться! Що люди про мене подумають! – обурилася вона.

Миколка підійшов до Олени, взяв її під лікоть і ласкаво промовив:

– Оленко, ви чудово виглядаєте! Люди подумають: молодець, мужик, таку жінку відхопив!

– Правильно, Микольцю! Знайшла чого соромитись! Красива жінка з красивим чоловіком.

Вони чудово провели час, обговорюючи план дій. Навіть не помітили, як перевалило за північ. Валерій за цей час дзвонив двічі, хвилюючись де Олена, і чому так довго.

Олена ж відповідала йому спокійно, ласкаво, вдаючи, що не помічає і не розуміє його хвилювання.

Коли вона повернулася, Валерій обурився:

– Ти що не розумієш, що я хвилююся? – кричав він.

– Дивно, до цього ти так не переживав, – здивувалася Олена.

Валерій тільки хотів прокричати: – Але ти так ніколи і не вбиралася! – та вчасно замовк…

…У суботу Олена якось дуже довго та ретельно збиралася на роботу. Вона обрала свою найкращу яскраво–зелену сукню, яка надзвичайно їй личила. Одягла туфлі на височенному підборі. Цілу годину поралася з зачіскою та макіяжем.

– Олено, ти точно на роботу збираєшся? – з підозрою дивлячись на дружину, спитав Валерій. – У тебе під халатом все одно нічого не видно …

– Звичайно, на роботу! Куди ж іще! Під халатом, може, й не видно, але я на роботу по вулиці, між іншим, йду, – розсміялася вона.

Валерій вирішив перевірити свій здогад і заїхав в аптеку, де працювала його дружина.

– А Олена сьогодні помінялася змінами, – здивовано кліпаючи віями повідомила дівчина–фармацевтка.

Настрій у Валерія зіпсувався остаточно. Якщо чесно, то було зовсім не до Анжели.

– Яке побачення, коли твоя власна дружина вже сама з кимось на побаченні, – думав він.

Проте він таки поїхав. Адже обіцяв же ж…

У призначений час він під’їхав до кафе, припаркувався на стоянці, і став, спершись на автомобіль в очікуванні Анжели.

І раптом застиг: з дверей кафе вийшла парочка. То була Оленка з квітами в руках. Вона гордо крокувала у супроводі якогось високого, стрункого чоловіка!

– От же ж! Чоловік же років на десять за неї молодший! – обурився Валерій.

А Оленка з мужиком, тим часом, жваво розмовляючи і закохано дивлячись один на одного, всілись в автівку і поїхали в невідомому напрямку.

Він навіть зреагувати не встиг! Так і залишився стояти на місці з відкритим ротом.

– Валерію! – почувся поряд голос Анжели.

Він обернувся до неї.

– Щось трапилося? – спитала Анжела, дивлячись на його біле обличчя.

– Так, Анжело! Вибач, щойно родичі подзвонили, мені треба їхати! Тебе довезти до зупинки? – запропонував він дівчині в надії на те, що вона відмовиться.

І вона як його думки прочитала:

– Ні–ні, що ти! Тут же поряд, я сама!

– Я тобі потім зателефоную! – крикнув Валерій услід Анжелі, сідаючи в машину.

Анжела повернулась, кивнула головою і помахала йому рукою.

Валерій ледве дістався до дивана. Відчуття було таке, що в нього забрали частку душі.

– Оленка мені зраджує! – постійно повторював він.

Він чув, як гримнули вхідні двері і в кімнату зайшла Олена.

– Валерію, ти чого такий? Не заслаб?

– Ти мене кинути хочеш?! – прямо спитав він.

– Цікаво! І звідки в тебе такі відомості? – посміхнулася жінка.

Ну не буде Валерій говорити, що випадково бачив її біля кафе. Вона відразу запитає, а що він, власне кажучи, там робив.

– Я був у твоїй аптеці! – зізнався Валерій.

– У моїй аптеці?! Ти слідкуєш за мною? – обурилася Олена.

– А що мені залишалося робити! Я ж відчуваю, що ти давно вже з кимось спілкуєшся! – і тут він не витримав і, втрачаючи останні краплі розсудливості, видав: –І давай, без брехні! Я бачив тебе сьогодні з цим мужиком, який тобі в сини годиться!

– Ну, скажімо не в сини, а всього лише в молодші брати! – знову посміхнулася Олена. – Але я теж за правду! Тільки, давай, спочатку з тебе почнемо! Про мене ти вже ніби знаєш!

– У сенсі, з мене! Я тобі не зраджував!

– І я тобі не зраджувала! Поки що!

– Що значить, «поки що»? Ти збираєшся мене кинути?

– Навіщо ж відразу кинути, Валерію? Ти не вважаєш ганебним призначати побачення всіляким там «кицям», а чому я не можу? Чим я гірша за тебе? Я розумна, вродлива, чоловіки, навіть молоді захоплюються мною. Ну, якщо ти вирішив встановити в нашій родині вільні стосунки, навіщо ховатися з телефону в туалеті? Навіщо брехати! Давай, просто житимемо так, як кожен з нас хоче хоче.

– Я не хочу вільних стосунків, не хочу як кожен із нас хоче. Я не хочу, щоб ти на побачення ходила.

– Ну, любий мій, ти ходиш, а чого мені не можна?

Валерій хотів сказати той «перл», що кілька днів тому видав Андрію, але вчасно передумав.

– Ні, Олено, не хочу я ні з ким зустрічатися. Мені тільки ти потрібна. Я всі ці дні ревнував дуже.

– Ну, добре, не хочеш вільних стосунків, так не хочеш! – посміхнулася Олена. – Вареники будеш?

З того часу Валерій заспокоївся. Анжелу у телефоні він заблокував. Зрозумів, що йому потрібна тільки Олена.

Тож Олені, схоже, вдалося таик вигнати цього біса зі свого чоловіка назавжди.

А якщо б він взявся за старе, то Олена твердо вирішила – більше вона йому не пробачить…

КІНЕЦЬ.