Ніхто не міг здогадатися, що колись я вийду заміж за свого старого однокласника Назара. Ми навчалися у школі, а після випускного наші шляхи розійшлися. Ми всі ці роки навіть не бачились.

А потім якось випадково зустрілися, стали більше часу проводити разом. І ось несподіваного для нас самих зійшлися, одружилися і в нас народилося двоє дітей.

Все було гаразд у сімейному житті. Я сиділа у декреті, Назар працював. А потім, коли настав час мені виходити на роботу, я зрозуміла, що одна вже не впораюся з домашніми обов’язками. Спочатку я хотіла найняти хатню робітницю, щоб могла мені допомагати.

Але Назар відмовився від такої ідеї, сказав, що буде надто затратно. Тоді я сказала чоловікові, що ми можемо розділити обов’язки по дому між собою.

На що Назар просто посміявся і сказав, що ніколи нічого не робитиме. Чоловік почав часто затримуватись на роботі, хоча я точно знаю, що на нього багато обов’язків не перекладають, отже проблема в чомусь іншому.

Якоїсь миті в мене вже накипіло. Мені набридло, що я сама все роблю. І по дому забираюсь, ще й працюю, діти теж на мені. А Назар аж ніяк не допомагає.

Я йому сказала на емоціях: а може, нам краще розлу читися? І тут на подив мені Назар зібрав свої речі та пішов. Через пару днів він зателефонував , вибачився. Я думала, що хоче повернутися. Але чоловік сказав, що давно вже хотів піти від мене, у нього з’явилася інша.

Сказав, що допомагатиме з дітьми, але назад не повернеться. Мені було так бо ляче… Але довелося відпустити його, адже у Назара сер це вже зайняте і мені там не місце. Я зрозуміла, що не треба було все спочатку брати на себе, потрібно було і чоловіка також підключати до сімейного життя.

КІНЕЦЬ.