Як тільки Володимир та Софія справили весілля, чоловікові батьки подарували дітям квартиру. Меблі та техніку також придбали вони. Тож молодим не залишалося нічого іншого, як просто туди заселитися. Жили вони добре, але одне непокоїло – відсутність дітей.

До лікарів не зверталися, вирішили зачекати. Як казала їхня бабуся, на все свій час. Тому вони все ще надіялися. І от нарешті появилася така довгоочікувана донька. З її появою Володимир та Софія нарешті відчули себе по-справжньому щасливими.

Жили вони добре, от тільки, Софія стала помічати, що останнім часом чоловік віддалився від неї. До доньки він ставився добре, а от з дружиною майже не спілкувався. Додому приходив пізно. А тут ще сусідка сказала, нібито бачила Володимира з іншою жінкою. Йшли, обіймаючись, нічого не соромилися.

Софія не витерпіла такого, тож почала питати чоловіка, хто та жінка. Відтоді між ними часто були сварки. Володимир запевняв, що в нього нікого немає, але Софія не хотіла його слухати.

Врешті-решт подібне життя остогидло їм обом. Софія заявила, що хоче розлучитися, але жити залишається у квартирі. Адже вона з дитиною на руках. А Володимир нехай шукає собі інше житло.

Але тут як тут з’явилася свекруха, заявивши, що квартира належить їй. Вона одразу пішла до юриста, щоб дізнатися, як далі бути. Там і взнала, що квартира таки її, тож і їй вирішувати, хто там житиме.
Тоді жінка прийшла до Володимира та Софії та мовила:

– Вирішили розлучитися – так вже бути. Але попрошу вас з’їхати з мого помешкання. Воно належить мені, тож я маю право вирішувати, хто там житиме. Як звільните житло, сюди поселиться моя донька зі своєю дитиною. А ви можете собі щось знайти.

Так Володимир та Софія помирилися та залишилися жити у квартирі мами. Тільки відтоді Софія не вкладає жодної копійки у квартиру. Хоч готує та прибирає там. Сказала, якщо житло їм не належить, то і меблі, які вони планували, міняти не будуть. А для чого? Матимуть власне житло, тоді й щось робитимуть. Ось так. Хто з них має рацію, а хто ні, незрозуміло.

КІНЕЦЬ.