– Вікторе, радість же ж яка! Аллочка приїжджає через тиждень, ти уявляєш! Ми з тобою її скільки часу, та вже мабуть десь рік не бачили. Працює вона у великому банку, її знову підвищили, яка ж вона у нас все таки цілеспрямована!

І все в неї розумно, все по порядку, ось нарешті й заміж зібралася, коли вже собі фундамент для життя підготувала. Не те що деякі! – Маргарита Анатоліївна підняла вказівний палець і багатозначно глянула на чоловіка.

– Це ти на кого натякаєш, коли кажеш “не те, що деякі”? На нашу Тетянку, на молодшу чи що? А чим це Тетянка не до вподоби тобі Рито? – Віктор Юхимович відклав газету вбік і подивився на дружину поверх окулярів. – Та Тетянка до нас через день приходить, то продукти принесе, то у справах допоможе.

Я з нею поговорю – і мені жити радісно стає, навіть здається, що я не такий уже й старий!

А яку вона тобі нещодавно модну сумочку подарувала. І не на свято яке, а просто так, від душі, одразу видно.

– Ну що ти порівнюєш, Вікторе. Аллочка завжди виділялася, завжди знала, що вона хоче, на відміну від молодшої сестри своєї. А Таня твоя ледве закінчила технікум. І працює швачкою на фабриці, ну є різниця – швачка чи банківський працівник?

– Щось не зрозумію я тебе, Рито, – Віктор Юхимович навіть підвівся від подиву і став протирати окуляри. Він зазвичай так робив, коли починав хвилюватися. – Не зрозумію я, ти ж сама на цій фабриці працювала. Пишалася, що замовлення були на рік вперед!

Грамотами нагороджена як почесна працівниця галузі. Це що, нічого не означає тепер? Тетянка по твоїх стопах пішла. Чоловік у неї Микита чудовий хлопець.

Може скоро нам правнуків подарують. А головне, я вважаю, рідняться вони з нами, не гидують старими.

Відвідують, допомагають, розмовляють із нами. Мені наш Микита на комп’ютер навіть ігри поставив – шахи і карти, та й каже мені:

– Грай, діду іноді, щоб нудьзі не піддаватися! У житті мені від них велика радість є. Від Тетянки нашої та Микитки. А Алла далеко, вона тільки собою зайнята. Я їй щастя бажаю, адже теж онука. А більше мені й сказати про неї нема чого. Нема чого!

Тетянку на роботі хвалять, курси підвищення в неї скоро, а ти таке кажеш, не зрозумію тебе, Рито!

– Та що тут розуміти, Вікторе, ну ти сам подумай. Таня простою дорогою пішла, найпростішою. І хлопця особливо не вибирала, бач – кохання у них на все життя.

Тетянка наша, звичайно, хороша, добра, але це ти ніяк мене не зрозумієш. Ти уявляєш, скільки сил Аллочка доклала, щоб стати такою, як зараз? Це ж робота яка!

…Маргарита Анатоліївна цілий день крутилася біля плити. А як же ж інакше?! Її улюблена внучка Аллочка приїде з іншого міста.

Маргарита Анатоліївна спекла свій фірмовий торт, насмажила пиріжків. Наготувала купу різних смаколиків.

Молодша онучка Тетянка на прохання бабусі спеціально на базар по продукти з’їздила.

Але Алла в бабусі не з’явилася ні першого, ні другого дня!

Маргарита Анатоліївна не знала, що й думати. Та невдовзі все стало ясно…

Зупинилася Аллочка у місцевому готелі, до батьків ненадовго заїхала.

Була дуже привітна та усміхнена, привезла гостинці. Але потім послалася на якісь потрібні зустрічі та й поїхала.

Бабусю Риту та дідуся Віктора Аллочка відвідала за день до від’їзду. Забігла до них радісно:

– Бабуся дідусь! Як же я за вами скучила. Які ж ви у мене милі, найкращі на світі! А у мене для вас подарунки!

Діду набір для гоління подарувала, а бабусі Риті парфуми! Бабуся розчулено слухала, як Аллочка про своє життя розповідала, і час від часу флакон подарований благоговійно нюхала, та примовляла:

– Гордість ти наша, дитино! Яка ж ти у нас розумниця, єдина з усіх вибилася в цьому житті! Ти себе хоч там бережи, внучечко, ти вже не переживай сильно так. Відпочивай частіше.

Тетянка поряд сиділа, діда Віктора обіймала і кивала,

– Точно, Аллочка наша молодець, скажи дідусю?

Алла посміхнулася всім поблажливо.

– Ніколи мені берегти себе, бабусю! Роботи багато! А на всякі нісенітниці не хочу я витрачати свій час, мені його й так не вистачає, багато планів. Ну гаразд, ви не нудьгуйте, у мене літак скоро.

Через годину старша сестра пурхнула, залишивши після себе ледь вловимий аромат дорогого і не всім доступного життя.

Маргарита Анатоліївна довго сиділа з мрійливою усмішкою, дивлячись на двері, за якими розтанула старша онука.

Віктор Юхимович дивився на неї з жалем, навіть крекнув один раз від досади, а потім сказав миролюбно:

– Риточко, а ходімо чаю поп’ємо? Тетянка булочок з маком купила, обіцяли з Микитою нас на тижні до лікаря звозити, бо щось знову тиск скаче. А ти не засмучуйся, приїде якось знову і наша Аллочка. Гарні у нас з тобою внучки, Риточко, щасливі ми з тобою та багаті. Тобі Тетянка сказала новину, чи ще не встигла? Дитина у них буде з Микитою, ось це радість, так радість! Внучка молодша нам схоже скоро правнука, чи правнучку подарує! А наша Аллочка, звичайно, розумниця, трудівниця, вся в бабусю. І живе добре!

А потім тихо, щоб не почув ніхто, в вуса, сам собі ніби, додав Віктор Юхимович:

– Тільки в її житті гарного місця для нас нема зовсім, та й часу у неї на нас нема. Не хоче Аллочка час свій даремно витрачати, а ми матеріал старий, вже відпрацьований, що вже там!

Тихо сказав, без гіркоти, без образи, просто як є, що тут поробиш…

А потім підійшов до Тетянки, що біля столу клопоталася, обійняв онучку, посміхнувся радісно, та й крикнув дружині:

– Риточко, чай готовий, ну ти йдеш, ми ж з Тетянкою тебе вже чекаємо!

КІНЕЦЬ.