За вікном йшов сильний дощ. Вероніці не подобалася така погода: щоразу, коли йшов дощ, у неї боліла спина. Відійшовши від вікна, вона почула дзвінок. — Саня прийшов, — подумала Вероніка і пішла відчиняти двері чоловікові. -Що за погода, жах, — струшуючи краплі з парасольки, промовив Олександр.

— Привіт Люба. Він ніжно обійняв свою дружину. Ритуал зустрічі Сані після роботи став давно звичною для неї справою. Готувала вечерю, різні смаколики, на це вона була майстриня, вибирала серветки, іноді запалювали свічки. — Тату, тату, — вибігла донечка Діана. — Дивись татко, якого я слона намалювала, Саня сів на стілець.

Взяв малюнок своєї п’ятирічної доньки; там був звір, як у мультфільмі Чебурашка говориться: Невідомий науці звір. Великий слон був чомусь рожевий із смішним носом. — Чому рожевий, доня? — Він ще маленький, виросте, стане сірим. — Так, — подумав Саня, — дитяча логіка в цих місцях невивчена.

Він любовася ці кілька хвилин, доки Вероніка збирала на стіл. -Все готово, всім мити руки,-тоном, що не терпить заперечення, сказала Вероніка. — Пішли дочка мити руки. Він узяв доньку на руки і вирушив у ванну.

— Мамо, дивись, ручки чисті, як сніжинки,-защебетала Діана. — Нові зигзаги дитячої логіки, — подумав Саня. Запечена риба з овочами, соус Бешамель та ще безліч дрібних закусок стояли на столі. — Засвітимо свічки, — запропонував Саня. Вероніка дістала свічки, запалила. Погасили світло. Стало тепло та душевно.

— Світлана вчора дзвонила, хоче до нас до Москви приїхати, набридло їй у селі жити. Допоможеш із роботою? — Звичайно дорога, у мене якраз комірник пішов. Справа не хитра, правда матеріальна відповідальність. Чи підійде їй? — А простіше, щось, Саню? — Ну, не прибиральницею брати. Гаразд, вигадаю. Сонечко, вечеря вище за всякі похвал. Вони пішли з донькою до кімнати домальовувати слона. Вероніка завантажила посуд у мийку та присіла до них за стіл.

Через тиждень вони зустрічали Світлану на Курському вокзалі. Молода дівчина показалася в отворі вагона. — Щось вона «погарнішала» — шепнув Вероніці чоловік, не знаходиш? Світланка — і справді погладшала. На роботу її визначили кур’єром. Робота не складна, відвезти документи до банку, податкової. І цілий день вільний. Свєта спочатку жила у сестри Вероніки. Потім зняли їй квартиру, і вона жила сама на своє задоволення. Вероніка допомагала їй грошима.

Столиця захопила Світлану з її спокусами. Нічні клуби до ранку. Їй подобалося таке життя. — Ось вона – свобода. — Мені не нудно, у мене Санечка та Діаночка. А в кафе та ресторани ми ходимо в нічні клуби — вона задумалася, коли вона була у нічному клубі? Так це для молодих, таких, як ти Светик.

Час минав, Світлана звикла до роботи. Незважаючи на свої 20 років, працювала справно. Настала зима, вона носила довгі балахони. немов ховаючи своє тіло, що розповніло, від цікавих очей. Увечері пролунав дзвінок. Вероніка підбігла до телефону. Говорив незнайомий чоловічий голос: — Ви Вероніка Маслова? — Так, — злякано відповіла вона.

— Ваша сестра, Світлано, дівчинку вчора наpoдила, і хоче залишити її в пологовому будинку, поговоріть із нею. — Як наpoдила, вона незаміжня? На іншому кінці повисла пауза. — У наш час ви не повірите, наpoджувати можуть і незаміжні дівчата. Поговоріть з сестрою. Вона у 3-му пологовому будинку на Слов’янському бульварі.

Цілий вечір Вероніка нервово ходила по кімнаті, як сказати батькам? Як сказати Сані? Коротко і серйозно поговорить із чоловіком, Вероніка вирушила з ним до пологового будинку. Лікар говорив довго, пояснював усі деталі. — Світлана, ти чого? Ми тобі допомагатимемо. Забирай дитину. — Ні і все.

Я хочу пожити ще на своє задоволення. Я нещодавно переїхала до Москви, ще не все побачила. Нічого не допомогло: Світлана втекла з пологового будинку. На квартирі її не було телефону, зрадницьки відповідав: — Абонент поза зоною доступу. Увечері, коли Саня повернувся з роботи, вона розповіла йому цю новину: — Як же бути Санечці, Світлана втекла, на квартирі немає, телефон мовчить. Що робитимемо чоловік?

Саня посміхнувся своєю чарівною усмішкою. Спокійно сказав: — Ми ніби другого хотіли, так тепер і наpoджувати не треба тобі. Дівчинка Свєткіна диво, мабуть, руда буде. Давай удочеримо. Нашій Діанці сестричка буде. Такого повороту на подій Вероніка не очікувала. Попереду чекали довгі клопоти. Так за кілька місяців у їхньому затишному будинку з’явилася Римма-яблучко. А що Світлана? Вона з’явилася через 5 років із новим залицяльником. Вибачалася. І все підозріло дивилася на Римму.

КІНЕЦЬ.