Так вийшло, що рідна моя мама все своє життя пропрацювала вихователем в дитячому садочку. Так вийшло, що виховувала вона мене одна. Було важко, та й прожили ми все життя в однокімнатній квартирі, особливо вихвалятися нічим.

– Мамо, я заміж виходжу, – сказала я їй свого часу, поділившись щасливою новиною. – Згодом ми з чоловіком вирішили своє житло в кредит брати. По іншому ніяк не виходило. У нього сестра молодша є, з батьками живе, у мене теж ніде жити.

Розписалися ми, на перший внесок взяли позику, купили квартиру і почали жити під своїм власним дахом, але ще виплачувати решту було довго. Мама потім сказала мені, що хоче ще побачити онуків:

– Я на пенсії, буду з дітьми сидіти. Так що в декрет підеш ненадовго. Я з дітьми вам допомагатиму завжди, ви з чоловіком можете постійно розраховувати на мене.

Першою на світ з’явилася наша донька, а через три роки і син. Мама моя виконала свою обіцянку, спасибі їй величезне, вона дуже допомагала нам у найважчі часи.

Після появи донечки я через пів року вийшла на роботу, а син майже з самого початку був на маминому вихованні, так що до роботи після появи другої дитини я приступила ще швидше.

Як це буває, за гарне відношення і виконання своїх обов’язків на роботі мене вважали всі гарною працівницею і мені підвищили зарплату, я стала отримувати більшу суму. Стало і з дітьми легше, і квартиру ми виплатили повністю за 10 років.

Діти вже підросли, доньці 12 років, синові 9. Бабуся звільнилася, трохи менше стала сидіти з дітьми, двічі в тиждень вона відводила онука в басейн, а спортивна школа у нас прямо у дворі.

– Дякуємо тещі, – часто повторює чоловік, – інакше ми б не впоралися самі з усім без неї, пощастило нам з такою матір’ю.

Тепер ми допомагаємо мамі усім чим тільки можемо, продуктів привеземо. А свекрусі не подобається, що чоловік в усьому допомагає тещі.

– Ну ти подивися, – вимовляла вона синові, трохи що – відразу до тещі, а мама не дочекається ні свого сина, ні допомоги від нього. Моя дитина рідна, а годує чужу матір, виходить.

Ну, по-перше, коли ми одружилися мамі чоловіка було 40 років, вона навіть зараз ще не на пенсії, а по-друге, вона нам не допомагала і в нашій допомозі потреби особливо не мала.

У неї був чоловік, вітчим мого чоловіка, у нього була дочка, якій зараз виповнилося 25 років.

– Наталя з чоловіком розлучилася, – говорила свекруха два роки тому, – повернулася до нас з батьком. Аліменти копійчані, непросто їй, допомагати потрібно, бо вона одна.

У Наталі тоді не було дитині і 2-х років. Після розлучення свекруха з чоловіком вирішили доньці з онуком залишити свою квартиру, а самі переїхали жити на інший кінець міста, в приватний сектор, там у вітчима був невеличкий будинок, який він отримав у спадок.

Тільки як жити Наталі якщо дитина маленька, а грошей зовсім мало?

– Нехай сваха допоможе їй, – попросила якось свекруха, – Наталя вийде на роботу, а дитину буде привозити до твоєї мами? Ми будемо їй платити, як няні, багато не зможемо, але і на харчування для малюка окремо будемо ще давати?

Мама моя, звісно, була не в захваті від такої ідеї, але погодилася.

Наталя вийшла на роботу, стало їй жити легше, а потім вона побачила доброту моєї мами.

Мама брала гроші на харчування її сина і на комуналку, а залишати дитину свою Наталя стала і на ніч, і в вихідні.

Якось приходжу в неділю, а мама втомлена така дуже, адже вже роки немолоді, а син Наталі у неї сидить.

– Мамо, лягай відпочинь, – кажу. – Чому Наталя привела до тебе дитину сьогодні?

– Та не сьогодні, – відповідає мама, – п’ятий день дитина вже у мене, вона не забирає сина. Сказала, що у неї справи, просила, щоб він у мене побув, просила, щоб я виручила її.

Я зателефонувала свекрусі, та якраз на пенсію виходити зібралася.

– Самі з онуком своїм сидіть, – запропонувала я, – або нехай в садочок віддає його.

– В садку він не хоче бути, а до нас доньці возити онука далеко. І потім, а свасі важко виручити нас чи що?

Те, що мамі моїй непросто, а платять їй всього 3 тисячі в місяць, і це при тижневому перебуванні їх онука у неї, мови ніколи не йшло, я вже не сказала, тому що свекруха поклала телефон.

Тоді я чоловікові зателефонувала. Він приїхав, забрав племінника і відвіз його до своєї матері додому. Повернувся і сказав:

– Вони обидві не задоволені. Де Наталя? А сестра, виявляється, в горах відпочиває собі спокійно.

Усе, більше ми не хочемо нікому допомагати. Мама моя, нарешті, чесно пенсію заслужила. А зять їй путівку в санаторій оплатив. Три місяці ми з ріднею чоловіка не спілкуємося.

Ось вже правду говорить народна мудрість: не роби людям добра і тобі краще буде. Невже це неправда?

КІНЕЦЬ.