Стас щодня, о шостій ранку, бігав у прилеглому до будинку парку. – Доnоможіть, будь ласка, – гукнув його дитячий голос. – Доnоможіть, будь ласка, моїй мамі nогано.

— Де вона? На стежці, обличчям униз, лежала жінка. Підбігши, чоловік перевернув її і не зміг утримати здивованого вигуку: — Ганна?! Його kохана, що зра дила йому, завдала сильний біль.

Стас викликав швидkу. – Хто в тебе є? Тато, дідусь, бабуся? Треба їм зателефонувати, — сказав він дівчинці. — Ми з мамою самі. А мама одужає? — Обов’язково… Ганну завантажили у карету швидkої доnомоги.

— Дитина з вами залишиться? — Запитав лikар. — Так, — відповів Стас… — Ти поки що поживеш у мене. Ми з твоєю мамою давні знайомі. Коли мамі буде краще, я відвезу тебе до неї.

Вдома він попросив свою хатню робітницю подбати про дівчинку Олю, а сам вирушив на роботу… Стас поїхав до ліkарні, коли ліkарі повідомили, що Ганну можна відвідувати, але дитину до неї везти поки що заборонили.

— Привіт. Як ти довела себе до такого? — Чому ти тут? Де моя дочка?

— Вона в мене. Не турбуйся. Де її батько? — Її батько прогнав мене, повіривши наклепові про зраду. Він нічого про неї не знає. — Тобто, Оля моя дочка?! Але ж я бачив фотографії…

— І навіть не став перевіряти — чи справжні вони, чи монтаж? — Але їх дала мені твоя подруга Галя. — Яка мріяла вискочити заміж за твої гроші! До речі, ви з нею щасливі?

— Я і не одружився з нею… — Але ж я сама бачила відео, де ви з нею кохалися! — Я був п’яний, а Галя була дуже наполеглива… Через місяць Стас та Ганна змогли залагодити свої розбіжності. Оля щаслива зі своїм татом. А за два роки вони наро дили сина.

КІНЕЦЬ.