Настя щойно закінчила ветеринарний інститут. Тварин дівчина любила з дитинства й завжди про них піклувалася. Пригадує, що частенько приносила додому бездомного песика або кота. Мама не сварилася, лише співчувала, що її дочка має надто добре та відкрите серце. Таким у житті важко. Тваринам вони знаходили турботливих господарів, а якщо ніхто не відгукувався – залишали у себе.

Молоду спеціалістку направили на роботу в село, неподалік міста в якому вона навчалася. Надали житло, проживала Настя в домі колишнього лікаря Романа Степановича. Дітей у дідуся не було, будинок мав великий. Дружина померла декілька років тому, от дідусь й прийняв нову жительку, щоб веселіше було.

До старого в гості часто навідувався небіж Сергій. Він допомагав своєму дідусю з важкою роботою. Як побачив Настю, закохався й почав залицятися. Він був гарним хлопцем, веселої вдачі. Знав, як поводити себе з дівчатами, а було їх у нього стільки, що на вагон вистачить. Дівчина залицяння не прийняла й це ще більше приваблювало Сергія.

Місцеві жителі швидко звикли до молоденької лікарки. Кожного дня вона мала роботу на фермі. Інколи люди приходили в неробочий час й просили подивитися до домашньої худоби. Вона ніколи не відмовляла й всім допомагала. Тож досить швидко Настя отримала повагу й гарну славу у цьому селі.

Минув рік з того дня, як вона переїхала. Сергій так і не заспокоївся. Кожного дня приходив у гості, вигадуючи різні причини. Дідусь лише посміхався, діло молоде, знав чого племінник пороги оббиває. Насті Сергій не подобався, відчувала до нього якусь неприязнь. Ще більше дратувало, що хлопець ніяк не може дати їй спокій. Вона частенько задумувалася над своїм майбутнім. Розуміла, що з кожним роком не молодіє й варто задуматися про сім’ю. Але будувати її з Сергієм точно не хотіла.

Однієї ночі у двері Романа Степановича постукали. Хто б це міг бути о такій порі? Настя теж прокинулася. Дідусь відчинив, на порозі стояв молодий парубок й тримав на руках свого пса:

-Благаю вас, врятуйте Ваську.

Настя нічого не питала, одразу прийнялася до роботи. У пса був сильний жар, він заледве дихав. Господар розповів, коли почали проявлятися перші симптоми. Молодий ветеринар уважно слухала й коли зрозуміла причину – стала лікувати бідолашну тварину.

Через дві години Васьці стало легше. Пес заснув, а його вірний друг не відходив від нього ні на мить. Звали хлопця Максимом. Він не втомлювався дякувати Насті за порятунок собаки. Хотів навіть дати грошей, але вона не прийняла. Молоді люди не помітили, як настав ранок. Вони проговорили всю ніч, а здавалося лише кілька хвилин. Розлучатися не хотілося, але на кожного чекало власне життя.

Настя ніяк не могла викинути з голови Максима. Постійно згадувала їхню зустріч, його посмішку, очі, густе чорне волосся. Сергій помітив дивні зміни у поведінці дівчини й запідозрив щось недобре. Того ж вечора Максим знову прийшов до будинку Романа Степановича. Приніс Насті квіти та солодощі. Вони пили чай, знову багато розмовляли й коли хлопець мав йти додому, не стримався й поцілував дівчину.

Тієї миті до них вийшов Сергій.

-Ви тільки подивіться на цю красу. Молоденька лікарка зваблює дітей.

-Про що це ти? – Настя не розуміла що має на увазі Сергій.

-Ти знаєш, що Максимчику лише 16 років? А що буде, коли я розповім про твій вчинок його батькам….

Після того випадку Настя й Максим більше не бачилися. Люди почали гомоніти про те, що дівчина дійсно спокушає молодих парубків. Щоб усі ці кляті розмови припинилися, Настя таки дала згоду Сергію. Вони одружилися. Жити залишилися біля Романа Степановича.

Подружнє життя не було дівчині в радість. Сергій, коли домігся свого й отримав омріяну дівчину, одразу втратив до неї інтерес. Тож їхня пара скоріше походила на сусідів, ніж на чоловіка та дружину.

Шість років Настя жили з нелюбом. Старалася дбати про затишок в домі, своїми силами доводила все до ладу. Багато в чому їй допомагали односельці, яких вона колись послухала й не відмовила. Так помалу вона зробила ремонт в усьому будинку. Дідусь не міг нарадуватися, а Сергієві було байдуже.

Ця байдужість була для Насті зрозумілою. Нещодавно вона дізналася, що у чоловіка є інша. Жити зі зрадником не хотіла, тому повідомила про свій намір розлучитися. Сергій розсміявся їй в обличчя.

-З радістю, можеш збирати свої речі та йти на всі чотири сторони хоч сьогодні. Будинок все одно тобі не належить. Дід уже давно переоформив усе на мене.

-Якщо так, то поверни мені ті гроші, які я сюди вклала.

-Навіть не подумаю. Хто ж винен, що ти така дурепа.

Настя не збиралася залишати все просто так. Повернулася в місто, з останніх заощаджень винайняли житло. Звернулася до адвоката, якого їй порадили люди в селі. Зателефонувала, чоловічий приємний голос повідомив, що наразі не працює. Та послухавши вмовляння Насті, погодився зустрітися.

Настя чекала на нього в парку на лавці. Дівчина думала про своє життя, згадувала Максима. Одразу не помітила, як до неї підбіг пес й радісно мотилів хвостом. Вона одразу впізнала у нього колись врятованого Васька. А де ж господар?

Через мить до неї підійшов Максим, він вів маленьку дівчинку за руки.

-То ти і є той знаний адвокат?

-Я думав, що впізнаєш по голосу. Я от одразу зрозумів, що це ти. Сімейне життя не склалося?

-Як бачиш. А як у тебе?

-Маю донечку, Ваську, з дружиною розлучився. Зараз збираюся тебе рятувати.
Справу Максим виграв, Сергій був вимушений відшкодувати Насті усі гроші, які вона вклала в ремонт.

Та не перемога приносила радість адвокату. Він отримав ще одну можливість прожити життя з коханою людиною й не збирається втрачати її.

КІНЕЦЬ.