На днях мені подзвонила мама моя і стала скаржитися на мене, що у мене на неї вічно не вистачає часу, рідного онука вона бачила на його 3-х річчя, а він вже в школу пішов. Загалом, мама була дуже незадоволена, ще й ображена на мене.

А в телефоні я постійно чую, що моя сестра Валентина ще щось мамі там підказує, що в мене совісті немає, що я не їжджу і не відвідую свою рідну маму.

А коли мені їздити і куди? У мене чоловік, робота, підробіток, дитина, кредит. І не в рідний мій дім мене кличуть мама і Валентина, а в будинок моєї рідної сестри, за 300 кілометрів від столиці.

10 років тому мама плакала, що Валентину чоловік залишив. Відвіз від нас і що? З двома дітьми залишив, молодшій немає і року. Як вони житимуть? Ну зрозуміло, квартиру поділять, буде у Валентини кімната в комуналці, або однокімнатна квартира дуже малесенька в кращому випадку. І що вона з дітьми буде робити одна?

Я вже й мовчала, не стала говорити нічого, адже я бігла додому повідомити радісну новину: Олег мій наречений зробив мені пропозицію, я заміж виходжу.

Але про майбутнє весілля вдалося сказати тільки через місяць.

– На весілля я тобі грошей дати не можу, – сказала мені тоді мама, – може обійдетеся без пишного святкування, на яке піде багато грошей? Сестрі твоїй рідній зараз дуже важко, їй гроші більше потрібні.

Обійдемося, тоді сказала мамі я, адже розуміла, що мама не налаштована мені щось купувати, а хоче допомагати Валентині.

Мені тоді було 25 років, а моя сестра на 5 років старше, заміж вона виходила з пишним застіллям.

А через пів року мені мама сказала, що в мене чоловік зі столиці, моє своє житло, Валентина одна з двома дітьми в комуналці живе. Мама все вирішила, що я мене житло буде, а своїй другій доньці вона забезпечить сама.

Вирішила мама так: нашу квартиру в маленькому містечку вона продає і їде до старшої дочки, там, продавши комуналку, що дісталася сестрі після розлучення, вони купують сестрі трикімнатну квартиру і живуть всі разом під одним дахом, а квартира ця, звісно, залишиться моїй сестрі.

Мама сказала, що Валентина так хоч на роботу зможе вийти, вона з онуками буду сидіти. Мама чітко тоді мені сказала, що я не повинна ображатися: хто старих батьків оглядає – тому і спадок.

Мені було сумно від того, але мені чоловік сказав, що ми самі справимося. І стала забувати про мамин вчинок, розуміла, що це вже нічого не змінить, а вирішила, що далі буду жити своїм життям.

Я народила двоє діток, нам в усьому допомагали батьки чоловіка, прийняли мене наче рідну доньку в свою сім’ю. Ми з Олегом теж багато працювали, поки його мама нам допомагала.

Зараз у нас все добре, живемо і радіємо життю.

Тепер мені мама зателефонувала, докоряє, що я не приїжджаю до них, забула про маму, нічим не допомагаю.

А, виявляється, все досить таки банально, сестра моя позичила гроші, а з роботою у неї так і не склалося. Мама скаржилася, що їй зараз на хліб не вистачає, а я живу в розкоші і навіть жодного разу не провідала її.

А я не хочу їхати до мами, хоча мені шкода її, але вона сама зробила свій вибір, а мені найкращою родиною стали чужі мені люди. Хіба я завинила перед мамою? Чому я маю їй допомагати, коли вона сама відвернулася від мене?

КІНЕЦЬ.