Сашко народився у поганій сім’ї. Він мав ще старшу сестру, але щастя в дитинстві це не додавало. Сестра була на сім років старша за нього і на Сашка уваги не звертала зовсім. Коли Сашко пішов у перший клас, сестра вже гуляла з хлопчиками, не звертаючи уваги на сварки матері та батька.

У цей час батьки розлучилися. Батькові набридли постійні гульбання матері, а матері коханки батька. Батько пішов, залишивши квартиру.

Мама їжу майже ніколи не готувала. Працювала вона у їдальні, мила посуд і завжди приносила котлети, макарони, ковбасу і навіть суп. Просто ставила все у холодильник. Куди дівалася їжа і хто з дітей її їв, вона не стежила. Не просять, отже, ситі.

Сашку суп з їдальні дуже неподобався. Він розумів, що швидше за все це мама з тарілок зливала. Наприклад борщ був вже з розмішаною сметаною. Сашко просто не переносив його. Пізніше він став на кишенькові гроші, які давав батько, купувати мівіну. Іноді до нього бігав, але батько жив далеко, цілих п’ять зупинок. Поки назад йдеш – знову голодний. Так і харчувався, поки сам не став заробляти.

Виросли діти. Сестра Сашка відразу після школи у Київ подалася з подругою, там і влаштувалася. До матері не приїжджає. Як живе можна судити з фотографій у соцмережах. Весело живе.

А Сашко після дев’яти класів хотів одразу працювати, але його відправили до училища.

Жити з матір’ю йому не хотілося. Мама так і носила супи, котлети з їдальні. З’їдали все із подругами.

Сашко вже працював, зустрів дівчину, одружився. Жити одразу вирішили на орендованій квартирі.

Лариса давно була знайома з ним і знала вже всі його уподобання в їжі. Намагалася готувати те, що йому подобається. А готувала вона добре.

З супів Сашко їв тільки курячий бульйон. Ні борщ, ні інші супи Сашко не сприймав. Відразу згадував холодильник матері з каструлею рожевого варева.

Пізніше Сашко та Лариса переїхали до своєї квартири. Частину грошей заробили, частину дали батьки Лариси. Новосілля влаштовувати не стали. Не любив Сашка з дитинства будь-які посиденьки. Та й батьки Лариси це спокійно прийняли та схвалили. На новосілля їм кухню повністю укомплектували. Все від меблів до кастрюль.

Мама Сашка вирішила в гості заглянути, онука новонародженого побачити. Хоч і гульбанила вона, але були в неї іноді тижні спокою.

Намагалися молоді вибрати квартиру від неї подалі, але нікуди не втечеш. Приїхала.

Лариса на стіл накрила. Салати, м’ясо, риба, пюре.

– А відзначити?

– У нас нічого немає і не буде, – твердо відповів Сашко.

– Ну це добре, – відповіла мати. – Правильно. Я розумію, але не можу. Як у вас все смачно. Прямо як у ресторані. Тільки ось борщу не вистачає. Сашко дуже борщ любить. Не можна без борщу. Як же без борщу.

Лариса з подивом подивилася на Сашка. Мама вже кілька разів повторила про найнеулюбленішу страву Сашка.

– Я ж раніше тільки борщем їх годувала. А ти, мабуть, і не вмієш борщ варити.

– Мамо, Лариса вміє все готувати. А борщ я нелюблю!

– Як? Це означає, що вона готувати не вміє! Ти ж у дитинстві так добре їв його.

– Борщ я ніколи не їв. І взагалі всі супи не їв, що ти приносила. А потім взагалі нічого не їв, на мівіну перейшов або до батька бігав. Найсмачніше, що ти готувала це варена картопля. Просто картопля з сіллю.

– А куди ж суп із холодильника пропадав? А інша їжа.

– Це ти спитай у своїх подруг. Ви ж разом їли завжди. І зараз, напевно, теж.

Для матері це було відкриттям. Вона навіть не знала, що її син любить, а що не любить. Навіть не підозрювала, що син не їв її їжу. А вона так намагалася нагодувати дочку та сина у дитинстві. Борщ, котлети, макарони. Іноді їжа була зовсім зачіплена. Вона робила все, щоб діти думали, що їжу готує вона. Суп у каструлю, котлети у сковорідку. А син все знав. Знав і не їв.

– Добре, мамо. Забудь. Пережили.

Лариса вийшла до малюка, але все чула. Нового вона не дізналася нічого. Секретів у їхній родині не було.

– А зараз чай із пирогом, – Лариса повернулася на кухню.

– Ну ти господиня, пощастило Сашку, а смачно як все. Молодець. І встигаєш все. – Розсипалася в компліментах свекруха.

Лариса навіть не очікувала, що свекруха її хвалитиме. Свекрухи вони такі… всі різні. Добре, що не лізе в їхнє життя.

Виявляється, жити можна і без борщу. Головне розуміти одне одного.

КІНЕЦЬ.