У нас із дружиною постійно виникали сварки, через часті конфлікти ми вирішили, що нам варто розлучитись. Дружина забрала речі та пішла.

Оскільки, квартира у якій ми мешкали належить моїм батькам, то таке рішення було очевидним.

Мені, аж легше на душі стало. Вдома тиша, спокій, можна почати все з чистої сторінки. Думав, так і триватиме, але помилився..

Надя – моя дружина, непогана людина. Але вже декілька років вона сидить без роботи. Її нічого не цікавить, лінується навіть домашні справи робити, майже не готує, вже набридло напівфабрикати їсти замість гарячої вечері. Я намагався достукатись до неї. Думав період важкий, можливо вона в пошуку себе. Але коли зрозумів, що Надя не планує нічого міняти, з того часу в нас і почались сварки.

Дружина перші кілька місяців ще намагалась щось підшукати, переглядала вакансії, а потім єдиним її внеском у сім’ю стала домашня городина та консервація привезені від матері із села. Вона змінилась, стала неохайною і байдужою до всього.

Надя переїхала до матері, але бажаного спокою я так і не отримав. Теща постійно телефонувала мені й вмовляла помиритись з її донькою. Казала, що Надя дуже сумує, але мені не зізнається через гордість. І так щодня, постійні телефонні дзвінки та розмови про те, як я потрібен Наді й, що жити без мене вона не може.

Натомість я відповідав, що моє життя тільки покращилось після нашого розриву. Я не витрачаю зайвих коштів, навчився готувати, мене все влаштовує, чому я повинен під когось підлаштовуватись і щось змінювати, сам того не бажаючи.

Але теща не здається. Навіть пообіцяла мені половину своєї пенсії, доки її донька не знайде роботу. Невже вони не розуміють, що справа не лише у фінансах? У неї хороші родичі, але навіть вони не хочуть з нею жити.

Можливо, я б вже й помирився з дружиною та прийняв би її назад без жодних умов. Але ж вона жодного разу мені не зателефонувала. Все про неї я дізнаюсь з уст сестри, або матері. Не знаю, як правильно вчинити: піти на примирення першим, чи чекати доки Надя щось переосмислить?

КІНЕЦЬ.