– Любий? – розпочала розмову дружина.

– Так, кохана – відразу відповів чоловік.

– Знаєш, я тут так подумала…

– Не лякай мене. Зазвичай, коли ти таке говориш, то далі не дуже хороші новини

– Ну от, ти розумієш…

– А-а-а-а, ти хочеш, аби я дав тобі грошей? Що знову потрібно? Нова сукенка?

– Ні, не гроші. Я просто подумала і дещо для себе зрозуміла.

Тоді вона зробила паузу і продовжила після зітхання:

– З мене жахлива дружина. Для чого я тобі? Ні на що не годжусь.

– Люба, ти що десь побесідувала із моєю мамою?

– Та ні, вона тут ні до чого. Я сама посиділа, подумала і вирішила, що з мене погана дружина. Ось скільки пилу на полиці, тарілки після сніданку досі не помиті, а вже обід готувати треба.

– Ну ти чого, кохана? Не кажи такого. Ти ж багато працюєш, заробляєш гроші. А все підряд робити просто нереально. Ти ж не робот.

– Ні, я просто погана. Справді. Нам потрібно подати на розлучення, щоб не мучити тебе. Я тебе не варта. Ти обов’язково знайдеш ту, яка зможе продемонструвати свою любов більшою мірою. Я відчуваю, що зі мною ти не будеш щасливим і таким не є зараз. Тому все, рішення прийнято! Ми розходимось.

– Та що з тобою, сонце? Викинь ці дурні думки із голови. Щоб більше я такого не чув. Як я взагалі без тебе жити зможу? Ти ж як повітря! І я сильно кохаю тебе такою, яка ти є. Нічого змінювати не треба.

Володимир впав на коліна, почав просити жінку заспокоїтися і не говорити дурниць.

– А ти точно кажеш мені правду? – запитала Олена.

– Правду і нічого окрім правди. Забудьмо все, про що тільки що говорили і не потрібно ніколи до цього повертатися.

Олена пустила сльозу. Вона була щаслива, що поряд стільки років біля неї була потрібна людина, яку вона до нестями любить.

– І все ж таки, люба, пообіцяй більше ніколи без мене не говорити із моєю мамою. Я бачу, що це дуже погано закінчується для нас обох.

Жінка кивнула головою і впала в обійми чоловіка.

КІНЕЦЬ.