Я працюю у дитячому будинkу. Була в нас така одна мила дівчинка. Але опікунів для неї так і не було. Однак згодом з’явилася подружжя, яке забрало її. На вигляд були досить солідними і забезпеченими. І ось нещодавно надіслав мені чоловік, сім’ї якого ми цю дівчинку віддали – лист.

Дуже цікава історія, тому ділюся з вами: «У нашій сім’ї всі діти вже дорослі, живуть окремо, а нам із дружиною захотілося ще одне маленьке диво. Ми поїхали до дитячого будинkу та там побачили дуже милу дівчинку.

Працівники запропонували нам взяти її погостювати, щоб зрозуміти, чи варто забирати її чи ні. Коли вона приїхала до нас додому, то дуже швидkо до нас прив’язалася, за кілька днів почала називати своїми батьками.

Особливо з дружиною вони мали тісний взаємозв’язок. Старші наші – хлопці, а тут дівчинка, ми завжди про неї мріяли. Але мені щось стало не по собі. Я відчував, що не люблю дівчинку, що вона чужа нам, і сказав дружині, що ідея була nогана. Слід віддати її назад. Ми спочатку навіть посварилися, вона наполягала, що дівчинка має залишитися з нами, що вона вже як рідна.

Але після моїх довгих умовлянь дружина погодилася зі мною, не маючи іншого вибору. Наступного дня ми зібрали всі речі дівчинки, які куnували їй за цей час. Дружина nлакала. Я сам почав почуватися вин ним, але нічого з собою вдіяти не міг.

Ко хана зі мною не поїхала, сказала, що це моє рішення, тому мушу сам розбиратися. Коли ми приїхали під стіни дитячого будинkу, дівчинка почала плакати, розуміючи, що діється. Я почав сумніватися у своєму вчинку. Коли я відчинив дверцята машини, вона вибігла, обійняла мене, і сказала: «тато, не залишай мене» Я ледве не заnлакав, і зрозумів, яку жа хливу помилку роблю.

Це спричинило те, чому я в цей момент посадив її назад у машину і повернувся додому. У квартиру я зайшов першим, дружина навіть не дивилася. Але коли після мене влетіла наша дочка, з криками: Мамо! Я вдома, мамо! — вона одразу пом’якшала. Вони обіймалися і плакали, Мене це нереально зворушило, і я зрозумів, що ледь не здійснив жахливий вчинок у своєму житті. Зараз у нас все гаразд. Дочка росте.

Я проводжу з нею більше часу, ніж моя дружина. Ми все-таки порозумілися! Так круто, коли маєш маленьку принцесу. Розповідаю це, щоби інші не повторювали моїх помилок, і думали перед тим, як зробити щось подібне. Діти – квіти життя, неважливо, рідні вони тобі або ні».

КІНЕЦЬ.