Після весілля ми з Ірою орендували квартиру та почали жити окремо. Ми відразу ж домовилися, що накопичуватимемо і придбаємо собі житло.

Вносити в «скарбничку» великих сум у нас не виходило, адже чимало коштів витрачалося на оnлату оренди квартири та на комунальні послуги. Але ми з дружиною не падали духом.

Адже нас усе ще попереду, обов’язково заробимо. Два місяці тому до нас прийшла мати Ірини і запропонувала нам переїхати жити до неї. Її молодша дочка вступила до університету і почала жити в гуртожитку, якнайдалі від маминого контролю.

Тож батьки дружини залишилися одні у трикімнатній квартирі. А так ми зможемо ще більше відкладати на свою квартиру. Дружина дуже зраділа маминій пропозиції, а ось я ні.

Щось мені підказувало не квапити події. Але Ірина чи не відразу почала збирати речі, я не став їй заперечувати. І дуже скоро пошkодував про це.

Спершу все було добре. Продукти та комунальні ми куnували порівну. Жили ми в окремій кімнаті, до якої ніхто не входив. Через два місяці у квартиру тещі почала навідуватись молодша дочка. Вона приходила до своєї оселі, тут нічого не скажеш.

Але все, що було в холодильнику, з’їдалося. А недоліком апетиту своячка не страждала. Але якщо вона любить добре поїсти, то нехай щось ставить у холодильник.

Так буде чесно. Але далі стало ще гірше – вона без дозволу почала брати наші речі. Тоді я висловив усе, що думаю про них. Теща почала говорити, мовляв, це її дочка і вона не може вимагати від неї грошей за продукти. — Але дозвольте. А як же ми з Іриною? З нас можна і потрібно вимагати? — Запитав я. Теща не знайшла, що відповісти. Ситуація, звісно, цікава вийшла.

КІНЕЦЬ.