Мій чоловік дуже добродушна людина. Він завжди прийде на допомогу і його родичі вміло цим користуються. Ми вже чотири роки живемо у шлюбі. І я неодноразово пересвідчувалась, що Ігоря просто використовують. У нього є двоє молодших братів. Одному 23 роки, він вже одружений, має дитину, а молодшому двадцять, той навчається в університеті й теж планує одружитись.

У нас з Ігорем двоє маленьких дітей. Старшій три роки, а молодшому недавно виповнився рік. Вони майже не знак свого батька, бо той приїжджає додому лише на два місяці. Він вже три роки працює на заробітках за сотні тисяч кілометрів. Заробляє пристойно, але ціна надто висока. Я не раз просила його все покинути й повертатись додому, але він мене не слухає. Багато в чому через батьків.

У них велике господарство. Звикли робити все по максимуму. Їм завжди всього мало. Постійно прагнуть похизуватися перед сусідами. Я взагалі не бачу в цьому сенсу. Краще про власне здоров’я подбали, а не витрачали останні, обробляючи гектари землі.

Ось і мій Ігор звик, щоб всього було чим більше, головне все у них має бути спільне. Саме тому він вже третій рік на заробітках, а на матеріальному становищі нашої сім’ї це ніяким чином не відбивається.

А все тому, що зароблене ділиться між усіма родичами. То доклав братові на купівлю квартири, то молодший автомобіль захотів придбати. Потім теж власне житло заманулося мати та на майбутнє весілля щось відкласти. Одним словом, у кожного свої потреби й наша власна сім’я у цьому списку далеко не першому місці.

Мені набридла така ситуація. Намагаюсь донести чоловікові, що пора жити власним життям. Але батьки прищепили йому переконання, що оскільки він найстарший серед братів, то повинен про них піклуватись.

Але ж вони вже не діти, цілком працездатні дорослі чоловіки. Самі повинні дбати про себе і про свої сім’ї, а в Ігоря є дружина та двоє дітей, які скоро перестануть пізнавати татка.

Хоча його брати ходять на роботу, але усі масштабні покупки здійснюють коштом старшого брата. Ігор мене переконує, що колись добро нам вернеться.

Та боюсь, я не дочекаюсь цього часу. До речі, одного разу захотіла збудувати альтанку біля будинку. Ігор був не проти, але на допомогу нам ніхто не поспішав. Тож довелось наймати чужу людину. До машини, яку придбав мій чоловік, я доступу не маю, бо нею користуються його родичі.

Та найбільше шкода наших дітей. Чому за забаганки інших доводиться платити таку високу ціну. Невже воно того варте?

Обділяти наших діток батьківською увагою, аби брати жили у власне задоволення, чужим коштом і не напружуючись. Я впевнена, що якби Ігор зараз припинив їх матеріально забезпечувати, то побачив би справжнє ставлення до себе. Зрозумів, що родичам потрібні лише його гроші. З часом він це зрозуміє…

КІНЕЦЬ.