Сама не знаю як, але вийшло так, що я забула про нашу із чоловіком річницю весілля і він мене на цьому підловив. Зазвичай я все пам’ятаю, особливо всілякі дати. Колись знала всі Дні народження однокласників, потім одногрупників, а про особисті пам’ятні дні і взагалі мовчу. Не раз навіть Бориса за це сварила.

Але цим всім я страждала, коли сиділа вдома, не мала чим зайнятись і заглядала в календар. А коли я вийшла на роботу, то перестала слідкувати за цим всім, більше виходила в люди і менше шукала приводів для сварок із чоловіком. На цей раз Боря думав, що я просто навмисне прикидають “дурочкою”, а я і насправді “дурочка”, яка забула про круглу дату.

Одного вечора я повернулась із роботи надто пізно. Коли зайшла до квартири, то була шокована ароматами. Ніколи так смачно у наш ще не пахло до мого приходу. На порозі мене зустрів чоловік. Дивно, що на мене не вішалась відразу дочка. Виявилось, він завіз її до своїх батьків. Тут мене взагалі ошелешило.

– А у нас якийсь особливий день? Може, на роботі справи вгору пішли? – здивовано запитала я.

Борис аж зніяковів. А потім запросив мене за стіл.

Коли я побачила те застілля, то мало свідомість не втратила. Все було настільки гарне та апетитне. А що найголовніше – всі мої улюблені страви. Весь вечір ми спілкувались, щось згадували, сміялись. А чоловік дивився на мене з такою цікавістю, що я й словами не передам цей вираз обличчя.

Тепер я розумію, що це не було ображене лице, це було лице переможця. Завжди я дорікала йому за таке, а тут і в нього з’явилась можливість ткнути мене носом у забудькуватість. Після вечері я пішла до ванної кімнати, а Боря залишився мити посуд. Коли ми лягли у ліжко, то він запитав:

– Скажи, Олю, ти справді забула чи так майстерно граєш роль?

– Про що забула? Я ж просила тебе і прошу: поясни нормально, що весь цей день відбувається і чому ти так дивно дивишся?

– В нас річниця весілля. До того ж ювілейна.

– Та ні, ти що?! Такого не буває, я би пам’ятала точно.

Коли я відкрила календар, то мало свідомість не втратила. Дійсно, 1 жовтня.

– О, боже, коханий, вибач мені. Я справді давно не дивилась на дати і зовсім випустила із голови, що уже жовтень. Ці всі справи: і діти, і робота, і домашні обов’язки. Я справді зовсім закрутилась.

– Та не треба вибачатися. Ти чого? Мені зовсім необразливо. Просто тепер ти зрозумієш, як я відчуваю себе кожного року. Я забуваю про це не через те, що мені це неважливо, а через те, що інші проблеми витісняють важливе із голови.

– Я тепер тебе точно зрозуміла. І ще раз дякую тобі за цей вечір, мені неймовірно приємно.

– Я старався для тебе. І це ще навіть не все.

Тоді він підніс до ліжка величезний букет, солодощі та маленьку коробочку із сережками. Мене це так зворушило, що навіть пустила сльозу. На ранок ще й мама подзвонила, бо хотіла дізнатись, чи вийшла смачна вечеря, з приводу якої Боря консультувався у неї.

Такий хід подій остаточно мене розчулив.

КІНЕЦЬ.