Є така казка. Орлиця, коли її пташенята сперлися, але ще не встали на крило, підхопила одного зі своїх трьох орлят у пазурі і полетіла над морем. Коли вони залетіли далеко, мати запитала свого малюка: — Ти мене любитимеш так само, як і тепер, коли виростеш?

— Так, мамо, я тебе завжди любитиму так само сильно, як і зараз, — відповів орлятко. Мати розкрила пазурі, і малюк звалився в море. Та сама історія повторилася з другим пташеням.

А ось третє пташеня відповів: — Мамо, я не можу обіцяти тобі, що завжди любитиму тебе. Але я обіцяю, що своїх пташенят я любитиму так само сильно, як ти нас… Якось не дуже узгоджується ця притча з прийнятою повсюдно тезою про склянку води на старості років.

Ось і Ольга Захарівна, сидячи в автобусі, по дорозі назад з міста в село, міркувала про те, чому так вийшло. Їхня донька, Тетяна, народила сина, коли ще навчалася на першому курсі в університеті.

Батько дитини зник, як тільки дізнався про ваrітність Тетяни. Батьки допомогли з дитиною дочки. Ольга Захарівна з чоловіком взяла на себе всі турботи про онука, щоб дочка спершу змогла закінчити університет, а потім просунутися кар’єрними сходами.

Дванадцять років Андрій був під їхньою опікою. І лише тоді, коли дочка змогла купити собі квартиру, облаштуватись, та й за посадою достатньо піднятися та заробляти солідні гроші, Андрій переїхав до міста. До матері. З того часу минуло три роки.

За цей час ні дочка, ні онук, не приїжджали відвідати старих . А коли мати казала, що хоче відвідати їх, то чула всякі відмовки — то відрядження, то ще щось. От і вирішила мати відвідати доньку без попередження.

Ну що сказати. Великої радості в них вона не помітила, а коли через два дні перебування у квартирі дочки почула, як онук скаржиться Тетяні: «Коли ж бабуся поїде?

Постійно ставить запитання і не дозволяє запрошувати до будинку друзів…», то наступного дня сіла в автобус та поїхала додому до села. Чоловік тішився приїздом Ольги Захарівни як дитина. Він аж засумував за дружиною. І серце жінки налилося теплом. «Ну що ж. У дочки тепер головний її син. Ну і дай бог їм щастя. А нам і з дідом добре!», думала вона, дивлячись у сяючі щастям очі чоловіка.

КІНЕЦЬ.