Настирлива сусідка не давала спокою Тетяні, і весь час просила rроші на якийсь дитячі заходи. Але дітей у Тані не було…

— Чому ви не хочете брати участь у благодійності? Свято влаштувати для дітей із подарунками? Адже це лише п’ятсот rривень. — Якихось нещасних п’ятсот rривень?

— З неабиякою часткою сарказму пирхнула Тетяна. — Галино, ви думаєте, що я мільйонерка? Я не маю зайвих грошей! І я не вноситиму су му на вашу благодійність.

Будьте здо рові. І Тетяна зачинила двері перед носом у сусідки… На наступний день. — Тетяно, привіт, — Галина вийшла їй назустріч, — добре, що я вас зустріла! Ви знаєте, часу все менше і менше до Нового року п’ять днів, а ви не внесли су му.

Ви одна в домі, хто не вніс грошей на наш захід. — У вас інших справ немає, тільки мене чатувати? – Тетяна обійшла Галину. — Зайнялися б чимось іншим.

— Навіщо мені вас чатувати? Я знаю, коли ви повертаєтеся з роботи додому, в цей час і чекаю на вас, — усміхнулася Галина, задоволена своєю кмітливістю. — Не дам я вам грошей! Тридцятого rрудня Галина підловила Тетяну біля входу до під’їзду.

— Я все ж таки не змогла вас переконати, Тетяно. Наш захід пройшов дуже весело! Дітям сподобалося. А ви даремно не прийшли. — Галино, я працюю весь день, дуже втомлююся, дітей у мене немає. Навіщо мені ходити на дитячі заходи? — Але ж через рік ви візьмете участь?

— Ні! — А ви знаєте, я зібрала найбільше коштів. Це через те, що я вмію знаходити підхід до людей. Ви зі мною згодні? — Цілком не згодна… Ось є на світі люди, які не розуміють слова «ні». Їх виганяєш у двері – вони лізуть у вікно. Життя, без таких настирливих особистостей, було б набагато простіше.

КІНЕЦЬ.