Мої батьки завжди були дуже вимогливими щодо мене. За що б я не брався, вони хотіли від мене найкращих результатів. Самі всюди ходили й просили мене на олімпіаду чи на змагання якесь відправити, хоча мені ці зайві стреси були ні до чого.

Свого часу саме вони наполягли на тому, щоб я вивчав програмування. Поки інші тільки в університеті починали цього вчитися, я два випускні класи ходив на курси.

Вступив і навчався я на безкоштовній основі, роботу вдалося знайти на третьому курсі. У теорії, я міг би собі дозволити переїзд на орендовану квартиру, але батьки не дозволяють.

Вони хочуть, щоб я жив із ними, і ще беруть із мене плату за те, що вони “бігали за мною всю школу, розуму-розуму вчили”. Це не схоже на здирництво, бо я нібито сам їм віддаю частину заробітку, але мама з татом постійно на це натякають.

Спочатку я дав, бо перша робота, перші успіхи, мені хотілося зробити приємно. А потім помітив, що батьки чекають з моєї зарплати, цікавляться, коли отримаю, як багато. І я відчував себе зобов’язаним вкластися хоча б у те, що живу у квартирі, їм за їхній рахунок.

Зараз справи йдуть дещо інакше – я сам собі продукти купую, сам у своїй кімнаті прибираю, свої речі сам перу. Вважаю, що саме час з’їжджати, але батьки вже звикли отримувати від мене гроші.

Вони думають, це така гідна плата за моє “щасливе” дитинство. Якщо спробувати затримати “виплату”, тато починає питати, чи все у мене добре на роботі, тож злиняти якось не виходить.

Може мені хтось порадити, як делікатно донести батькам, що платити я їм більше не хочу і не зобов’язаний? Чи буде нормальним просто переїхати від них і нічого не надсилати?

Є в мене підозра, що батьки сильно образяться в разі другого варіанта, але так буде краще мені, правильно? Отже, переїзд майже єдиний варіант позбутися щомісячних плат і відчуття тиску.

КІНЕЦЬ.