Мій батько не так давно вийшов на пенсію, а мама вже п’ять років як тільки за ці копійки й живе. Раніше ще татова зарплата якось врівноважувала їхнє життя, але зараз стільки ліки коштують і походи по лікарях, що батькам часом не вистачає.

Дізнаватися мені про це доводиться манівцями, бо вони ще ті партизани і не хочуть, щоб я знав, що в них скрутно з грошима. Як їхній син, я завжди готовий допомогти і дати їм грошей.

Свого часу вони мене всім необхідним забезпечували, і вже точно на моєму здоров’ї не заощаджували, тож я і сам радий їм грошей дати.

Чого не можна сказати про мого тестя. Він другий чоловік тещі, на дев’ять років молодший за неї. Йому ось ніколи не соромно просити у нерідної доньки, або у мене гроші.

Він ще й хитро робить – просить йому не дати, а позичити, але з часом вдає, що забув про борг, а дружина не дозволяє мені нагадувати, адже він все-таки її вітчим.

Її прагнення допомагати батькам я прекрасно розумію, і мені не повинно бути шкода тестя, але він витрачається на дурниці. Вічно щось у машині лагодить, фарбує, докуповує всяке за наш рахунок.

Адже це не критично важливо, з огляду на те, що їздити він особливо нікуди і не їздить, а нам ні за що не довірить свою машину. Ось і виходить, що дурна це інвестиція.

Але відмовитися дати грошей не можу – далеко не завжди тесть відразу каже, для чого йому це потрібно, а допитуватися заздалегідь не хочеться, щоб не образити.

Моїм батькам ми гроші виділяємо, отже, і батькам дружини винні. Але все одно бісить різниця у важливості витрат. Я вважаю, що моїм батькам потрібніше, оскільки це здоров’я, а без нових килимків у машині можна обійтися.

КІНЕЦЬ.