Потяг зупинився на пероні. Я визирнув у вікно і побачив, як двоє чоловіків прощалися перед від’їздом. Поруч із ними сидів дуже гарний алабай. Двері купе відчинилися і один із цих чоловіків, якого я щойно бачив, увійшов усередину. Мовчки сів і сумним поглядом зачепився за дерева за вікном.

— У вашого друга така гарна собака, — сказав я. — Це моя собака, вірніше подруга — Мішель, — пожвавішав незнайомець. — Вона зараз у спеціальному вагоні для перевезення тварин.

— Давайте попросимо провідника, хай приведе собаку сюди! Через деякий час його улюблениця сиділа поряд із нами. — Мішель — моя рятівниця, — з гордістю зізнався Ігор (так звали господаря собаки).

– Чотири роки тому не стало моєї дружини від невиліковної недуги. Вона була для мене всім. Я втратив інтерес до життя. Одного разу, коли я пізно ввечері повертався власною машиною додому, просто на дорозі побачив цуценя, що промокло повністю. Надворі тоді був сильний дощ.

Я загальмував і забрав його до себе. Вдома був вкрай здивований — це був грайливий малюк породи алабай. З того часу я з ним не розлучався. Буквально за місяць влаштувався працювати сторожем на маяку на набережній, і моя Мішель завжди була зі мною.

Ми разом гуляли вздовж моря, грали у піску, купалися… Якось у мене на маяку згас ліхтар. Я вирішив змінити його і, забравшись досить високо, полетів униз. Далі нічого не пам’ятаю.

Якби не Мішель, мене б уже не було в живих. Мішель, коли побачила мене на піску, почала голосно скиглити і гавкати. Таким чином вона привернула увагу чоловіка, що прогулювався за сто метрів від маяка.

Так, Мішель – моя рятівниця… У цей час у купе увійшла жінка. Вона мило посміхнулася і провела рукою вздовж собаки. — Гарна… — упустила вона.

Я глянув на жінку і був вражений подібністю тієї жінки до тієї, яку мені показував Ігор на фото. Немов одне й те саме обличчя. Ігор також був приголомшений. Він не міг вимовити жодного слова… Тільки розширені зіниці його очей видавали його погляд. Я відчув себе зайвим у купе.

На щастя, наближалася моя зупинка. Я вийшов, побажавши своїм супутникам щасливого шляху. І, залишивши вагон, чомусь був упевнений, що зустріч цих двох людей може розтягнутися на все життя.

КІНЕЦЬ.