Сергій взяв Марію в дружини, але тільки на словах. Він любив під час будь-якого конфлікту кричати: «Я чоловік! Голова сім’ї! Мене треба слухати!» Волати, то все, що вмів Сергій. Тільки на словах, він і був головним. Брати відповідальність за сім’ю не хотів.

Так було не завжди. На початку їхніх стосунків, Сергій клявся, що буде годувати, вдягати та виховувати Марининих дітей від першого шлюбу.

Півроку чоловік справді приносив усе зароблене до хати. Якось потихеньку, грошова допомога зникла. Марія не могла сама тягти двох дітей і ще годувати Сергія. Подала на аліменти.

Марії ухвалили три тисячі гривень на двох дітей і ще тисячу на неї. Сергій ходив не надто задоволений. Гарна новина для Марії і, чомусь, погана для нього. Під час сварки, Сергій крикнув:

— А чому це ти береш ті гроші?! Може ще досі спиш з ним?!

— Що ти таке кажеш? – Жахалася Марія. – То його обов’язок, як батька… він теж повинен вкладатися в своїх дітей. Якби ти мені допомагав…

— Здрастє! Чого це я маю годувати твоїх дітей?! Сама народила, сама годуй!

Ті слова боляче різанули по серцю Марії, але, з часом, вона звикла. Згодом, Сергій говорив по-іншому.

— Я їм не батько, щоб робити на них.

Ще через деякий час, у чоловіка з’явилося нове виправдання.

— Ми не одружені. От якщо ти розпишешся зі мною, то я буду ними опікуватися. Що ти по це думаєш?

В цивільному шлюбі прожили два роки. До офіційного було ще далеко. Сьогодні Сергій говорив одне, а завтра – інше. Вчора обіцяв допомогти зібрати дочку в перший клас, а через день – кричить, що ні копійки не дасть. І так було постійно.

Марія працювала на двох роботах, займалася домом та дітьми. Не було в неї часу і сил тверезо проаналізувати своє життя з Сергієм. Той нічого не потребував. Жив, наче в шоколаді.

Всі свої гроші витрачав на гульки. За дім не платив. Біля дому нічого не робив. До дітей ні копійки не приклав. Жив в своє задоволення за рахунок Марії.

Коли Ганна Степанівна, матір Марії, намагалася до неї достукатися, жінка носом вертіла.

— Ні, мамо. Ти помиляєшся. Сергій мені дуже допомагає.

— І чим же, доню? – Дивувалася Ганна Сергіївна.

— Він мене морально підтримує. А вчора відвіз дітей в басейн.

— Ага і взяв з тебе гроші на бензин. Така собі допомога! – Злилася Ганна Сергіївна.

Так тривало довго, але всьому настає кінець. Під час останньої сварки, Марія зробила висновки. Вона наче прокинулася від довгого сну.

Сергій пообіцяв відвести старшу доньку на олімпіаду з математики. Їхати треба було вранці. Вставати о п’ятій. Сергій пообіцяв, що зробить це. Марія дала гроші на дорого, їжу та якісь розваги, якщо раптом, донечка захоче піти в МакДональдс чи випити якийсь напій. Треба ж якось привітати донечку. Вона плідно працювала, аби поїхати на ту олімпіаду.

Зі спокійною душею, Марія пішла на роботу. Повернулася пізно ввечері. Сергій спав, а дочки не було вдома.

— Де Марта? – Стурбовано, запитала Марія.

— Га? Хто? – Сергій ледь очі відкрив. – Чого будиш?! – Рявкнув чоловік.

— Де Марта, питаю в тебе? Як пройшла олімпіада? Вона до подружки пішла, після того, як ви приїхали?

Сергій задумався.

— А! Ти про малу питаєш! Не знаю де вона. Я нікуди не їздив.

Марія посивіла за секунду.

— Як це?.. Ти нікуди не їздив?.. А дитина де?

— А я звідки знаю?! Народила, то тепер пильнуй!

Сергій кричав Марії прямо в обличчя. Нарешті вона почула запах алкоголю. Сергій пропив всі гроші, які вона дала йому на дорогу. Гнів кипів в душі Марії, але вона стримала його. Потім всипить тому алкашу прочуханки. Спершу треба дитину знайти!

Слухавку Марта не брала. Її телефон був поза зоною ще з десятої ранку. Жінку то не збентежило, адже Марта мала старий телефон, який швидко розряджався на морозі. Ох, що тоді Марія пережила. Ворогу такого не побажаєш. Підняла на ноги всіх: швидку, поліцію, родичів, друзів.

Об дванадцятій ночі, подзвонила колишня однокласниця — Олена. Вона мешкала в тому місті, де проходила олімпіада. Сказала, що її Марта в неї. Її донька колись дружила з Мартою. Вони ще тоді до садочка ходили. Дівчатка пізнали одна одну. Софія запросила Марту до себе переночувати, адже автобус відмінили через непогоду. Телефон справді сів на морозі. Тільки в дванадцять Марта змогла його включити. Вона одразу дала Олені номер мами і попросила все пояснити.

Марія трохи заспокоїлась, але питань менше не стало. Як взагалі Марта опинилася на тій олімпіаді? Сергій же вдома спить, а купити квиток на автобус донька не могла, бо всі гроші були в Сергія.

— Я доїхала попутками. – Спокійно зізналася Марта.

Марія схопилася за серце.

— Мамо, я просто дуже хотіла прийняти участь в олімпіаді… — Виправдовувалася Марта. Дівчинка на відстані відчувала мамину тривогу. – Я не хотіла тебе турбувати, бо ти на роботі була, а дядько Сергій сказав, що йому то все нафіг не треба.

— Це він так сказав? Нафіг не треба?

— Він сказав інше слово, на літеру «х».

Після почутого, жінка більше не стримувала себе. Вона запевнила доньку, що сваритися не буде. Попросила більше не робити такого, а завжди дзвонити до неї. Вона ж мама. Жінка завірила, що все добре. Взяла в Олени данні її карточки. Відправила гроші на квиток для доньки, їжу та трішки скинула особисто Олені, за турботу про її дитину.

Сергій досі спав. Спиртовий наркоз гарно його тримав. Марія вилила на чоловіка каструлю холодної води. Чоловік прокинувся миттєво. Волав так, наче його різали.

Марія огріла Сергія тією каструлею. Всі його речі методично викидала через вікна, балкон, двері. Виговорила йому все.

— Ти моїх дітей за людей не вважаєш, а я живу з тобою! Якби хтось її образив? Ти взагалі не думав головою! Одну оковиту бачиш!

Сергій стих, коли побачив злу Марію. Вона ніколи не давала йому відсіч, а тут бігає по хаті, наче фурія. Видно, що вона серйозно налаштована.

Виставила Сергія на вулицю і лягла спати зі спокійною душею. З неї досить. Наслухалася за стільки років. Чорт з тим, що він її ображав. Найбільше картала себе, що дозволяла дітей брудом поливати. Тепер такого не буде. Якщо вона знову зустріне такого чоловіка, як Сергій, то одразу пошле куди подалі! Віднині діти будуть на першому місці в її житті.

КІНЕЦЬ.