Настя думала, що в селі без інтернету буде нудьгувати, але виявилася — вона майстер вишивки, навіть перевершила бабусю. Всі в селі скоро дізналися про це, в тому числі і Микола
Мама відправила Настю в село до бабусі. Вона не хотіла їхати, але мати вмовила. На другий день почалися дощі і було нудно сидіти весь день біля вікна.
-Онучко, що робиш? – запитала баба Віра. — Мені нудно, бабуся. Навіть інтернет тут не ловить. — Так, Настусю. До нас тому молодь не приїжджає. Розумію.
— Тоді, бабуся, я напевно завтра поїду назад,- обережно сказала Настя,- не сидіти ж мені цілими днями біля вікна. — А ти займися чим-небудь! — Чим зайнятися без інтернету?
— Рукоділлям. У мене є голки, нитки, візьми і вышивай. — Але я ж не вмію. — Твоя мама ж хвасталася, що ти чудово малюєш. А головне тут придумати гарний візерунок і вибрати відповідне поєднання кольорів. Бабуся дістала з комода все необхідне і віддала Насті.
— Ось! Спочатку спробуй хрестиком. Якщо не вийде, кинеш. Головне, спробуй. Настя пару хвилин подумала, придумала візерунок і почала вишивати.
Бабуся зайшла до неї через пів години і здивувалася. — Ого, онука. Жар-птиця? — Так бабуся, як здогадалася? — У тебе добре виходить, я уявляю, яка краса вийде в кінці. Настя зраділа.
-Значит, у мене виходить?!- подумала вона. — Не буду тобі заважати, мила, — сказала бабуся і вийшла з кімнати. Через пару годинок до бабусі прийшла сусідка. Вона прийшла і стала за спиною Насті.
— Я не буду заважати, донько, продовжуй, — сказала вона і стала спостерігати за Настею. – так красиво, аж око радіє, — прокоментувала вона і з посмішкою на обличчі вийшла з кімнати.
Вона пішла, і через деякий час з’явилися ще дві бабусі, теж встали за спиною Насті. Після декількох хвилин спостережень вони подивилися один на одного і вигукнули. — Майстриня, вона справжня майстриня. — Йдем, не наворожіть, — сказала бабуся Віра. Вони пішли, а Настя стала міркувати.
— Раз стареньким так подобається, а вони всю молодість цим займалися, значить… — вона навіть не вимовила продовження. З ентузіазмом начала придумувати новий візерунок. — Баб Віра, можна? Мене бабуся прислала, ніби за молоком. — А ще рано, почекай пару хвилин, я піду та принесу.
Проходь, не стій у дверях. У хату вступив високий, симпатичний хлопець і відразу попрямував у кімнату Насті. — Ого, — він завмер у дверях, — правду говорили.
Настя озирнулася і здивувалася, побачивши цього височенного хлопця. — Привіт, Я Микола. Ти Настя? — Так, а звідки знаєш мене? — Всі бабусі в селі про тебе гудуть. Кажуть, ти вишиваєш краще баби Віри, а вона була першою майстринею в селі. Настя зраділа і почервоніла.
— Ти надовго у нас? – запитав хлопець. — Так, напевно, завтра повернуся в місто. Тут же дощі. — Це ж прекрасно. Після дощів ми йдемо збирати гриби. Я знаю такі місця. Підеш зі мною за грибами? — Піду, — відповіла Настя. Дівчина точно знала, що їй вже хочеться залишитися там надовго, вишивати і трохи краще дізнатися Колю.
КІНЕЦЬ.