Після розлу чення з Артуром той жив на дві родини, Олена змінила місце роботи, і два роки не підпускала до себе жодного чоловіка. Потім покохала Макса, свого колегу.

Але й у того, як виявилося, була громадянська сім’я та син. Олена нічого не сказала коханому. Взяла відпустку за свій рахунок на тиждень та вийшла з офісу.

— Та що мені так «щастить» на двоєженців?! — Зі сльо зами на очах думала дівчина. Дорогою відчула слабкість… — Вітаю! Ви ваrітна! — Сказала їй лікар, що обсте жила її. А наступного дня не ста ло Макса – автомобільна ава рія…

Олена звільнилася з роботи та переїхала до села. До мами. — Мамо, у мене буде малюк. Тата в нього вже немає на цьо му світі. І, будь ласка, не треба мене ні про що розпитувати.

Мати обійняла дівчину. — Ми впораємося, доню. Все буде добре!.. Антоша народився здоровим, міцним, симпатичним хлопчиком. Коли почав ходити, за ним важко було встежити. Так і норовив, десь сховатися чи кудись влізти. Ставши чотирирічним, дошкуляв маму та бабусю питанням: — А де мій тато?

— Поїхав, — відповіли ті. — А куди? А коли приїде, — не заспокоювався маленький чомусь… Якось Антошка зник. Олена з мамою обшукали все і вся, ніде не могли знайти. І раптом він сам з’явився, ведучи за руку якогось чоловіка. — Мама! Бабуся! Я знайшов тата! – весело кричав він.

Олена кинулась до сина. Обійнявши і цілуючи хлопчика, вона спробувала пояснити, що це не так. — Чому це ти так вирішила? — Запитав чоловік. — Вибачте, а ми знайомі? – здивувалася дівчина.

— Та це ж я, твій сусід, Андрій! — вигукнув чоловік. — Андрійко?! Ух ти якийсь важливий став. Я й не визнала, — усміхнулася Олена, дізнавшись про друга дитинства.

— Є така справа! Я тепер бізнесмен! Не хухри-мухри, — жартівливо підняв носа Андрій. Потім розповів про себе. Він налагодив свій бізнес так, що тепер може керувати ним віддалено. Квартира у Києві є. Але тепер хоче повернутися на малу батьківщину… Через рік Андрій з Оленою побралися, а за два роки у них народилася дочка.

КІНЕЦЬ.