— Люба, а в чому я піду на весілля? — Запитав Стас у дружини Вікторії. — Стасю, сядь, вислухай мене, — сказала дружина. — Справа в тому, що ти не запрошений на весілля.

— Тобто?! Як це не запрошено? — Галочка не хоче бачити тебе там. Ну як ти там виглядатимеш. Навколо всі інтелігентні люди, батько, найкращий учитель року, і ти, простий автослюсар.

З чорними від олії руками… Десять років тому Стас одружився з Вікторією, яку полюбив усією душею. І не подивився, що в тієї доньки підліток. Любив і дбав про обох.

Навіть удочерити хотів Галинку, але та чинила опір: — Тато розлу чився з мамою, а не зі мною! — сказала вона. Чи не обра зився Стас, а навіть поважав дівчинку.

Годував, напував, одягав. Сплатив навчання в університеті. Попросив постійного клієнта взяти Галину до себе на роботу після того, як та закінчила університет.

Там вона й познайомилася зі своїм нареченим. — Ось такі справи, мужики, — гірко зітхаючи, сказав Стас колегам, розповівши про ранкову розмову з дружиною.

— Так ти весілля оплачуєш. От і відмов платити. Нехай її тато платить, коли його запрошують у гості. — І ось що, Миколайовичу, — сказав молодий працівник Сергій.

– Ти, коли своїм жінкам про відмову від оплати говоритимеш, ти запиши розмову на телефон. Мало що там вони наговорять. Стане в нагоді…

— Значить так, пані, — почав говорити Стас, коли ввечері перестали вечеряти. — Якщо я не запрошений на весілля, то й платити за нього не буду. Нехай її тато оплачує свято. А я свою вже оплатив. І подяки не дочекався. — Якщо ти не заплатиш своєї долі, я заявлю в nоліцію, що ти приставав до мене! — вигукнула Галина.

— Але ж це бре хня? — обурився Стас. — Ну і що, що бре хня! Мама виступить свідком, і тебе посадять! — Ти що скажеш, Вікторіє? — Краще тобі тихо-мирно заплатити, любий! — Значить так. Зараз же зібралися, і щоб за півгодини вашого духу не було в моїй квартирі. А свідки й маю, — сказав Стас і дав їм прослухати запис на телефоні…

КІНЕЦЬ.