Вкотре я вирушила за продуктами. По рядах ходила мати з сином. Вони були одягнені недорого, але акуратно. Малюк з дуже низькою вагою і голодними очима заглядав на кожну полицю, нічого не питаючи в матері.

Він вибрав кілька олівців, поки його мати копалася в овочах, що продаються зі знижкою. Він понюхав їх, оглянув коробку, поцілував їх, а потім акуратно поклав на місце.

Він вивчав наклейки та красиві зошити. Жінка заявила, що в неї немає грошей, нахилившись до нього та погладивши його голову. Він сумно посміхнувся у відповідь і кивнув головою.

На ньому була кумедна дитяча шапочка та піджак більшого розміру. Моєю шкірою пробіг натовп мурашок.

Наскільки я пам’ятала, моя дочка також ніколи ні про що не питала в магазині. Я кинулася прямо до відділу канцелярських товарів.

Я накидала в кошик безліч олівців, фломастерів, блокнотів, наклейок та інших дрібниць. Потім я задумалася про те, як розвеселити хлопчика, не засмутивши його матір.

Мама вже заплатила за продукти, коли я підійшла до каси. Я підійшла до малюка і сказала: — Привіт малий. Щоб знайти найкращу шапочку із вушками, ми сьогодні провели конкурс. Ти переміг! Ось твоя нагорода! Бачили б ви його очі! Я ніколи раніше не бачила такого виразу. …Це було у Києві.

Я провела рік у су ді, бо мій адвокат не зміг вжити жодних дій. Потім мене вигнали із роботи. У мене в кишені була лише сотня. Я не була працевлаштування.

Я вирішила зайти в кафе, щоб випити каву та обсохнути. Коли я увійшла, там уже було кілька людей. На кожному столику лежали карти і вони грали в лото. Коли я посіла місце за останнім столиком, мені принесли карти. Одна карта коштує сотню. Я вирішила ризикнути.

У мене була одна карта, а у всіх інших – по двадцять. Я виграла! Я виграла у лотерею! Повернулася додому із великою сумою грошей. У мене були ті самі очі, коли я зрозуміла, що розбагатіла. Я швидко вискочила на вулицю і попрямувала додому, перш ніж його мати встигла відмовитися від подарунка. У маленького хлопчика було стільки радості.

КІНЕЦЬ.