Я пам’ятаю, що в свої шкільні роки була досить самостійною дитиною. Мене тато два тижні поводив в перший клас за ручку, потім я вже запам’ятала дорогу і весь час одна ходила в школу.

У батьків на мене не було особливо вільного часу. Були важкі часи, їм доводилося багато і довго працювати, так що я росла сама по собі. Виросла досить хорошою людиною.

Зараз у мене самої з’явилася дочка. Ми з чоловіком хочемо, щоб вона теж була самостійною, сама приймала рішення в житті. Вчимо її цьому з самого дитинства. Зараз вона пішла в школу.

Чоловік спеціально взяв відпустку саме на вересень, щоб ходити в школу разом з донькою. Я вранці її відводила, а чоловік забирав і робив уроки.

У свій останній тиждень відпустки чоловік помітив, що мої батьки постійно саме в той час, коли дочка повинна вийти зі школи, прогулюються поруч. Їх квартира знаходиться в п’яти хвилинах від самої школи. Чоловік подумав, що вони просто проходять повз і так все збіглося.

Але ситуація повторилася ще раз і ще. Я вирішила сама на це подивитися. Відпросилася з роботи на одну годинку. І тут реально побачила, як рівно в той час, як лунає в школі дзвінок, мої батьки тут як тут з’являються біля воріт школи.

Чоловік забрав доньку, а я пішла до батьків. — Ой яка несподівана зустріч. — Мам, а ви що тут робите кожен день в один і той же час? — Ну розумієш, ми просто зятю не довіряємо.

А раптом він забуде прийти, що ж внучка одна біля воріт залишиться. Я не очікувала такого почути. Щоб мій чоловік хоч колись щось забув-просто нереально.

Попросила батьків так не робити. Тепер чоловік працює, донька сама ходить до школи. Але, як вона нам розповідає, вона далеко не одна ходить. Її все одно проводжають бабуся з дідусем. Я вже не знаю, як просити батьків розвивати в дитині самостійність.

КІНЕЦЬ.