Стас зайшов у квартиру і одразу сів за стіл. Надворі було дуже холодно, тому син добре обморозив щоки. Мій молодший у цей момент ще спав, а в мене була можливість поговорити зі Стасом і розпитати, як минув день у школі. — Сину, чого ти без настрою? — Так, ось думаю …

— Про що? — До нас сьогодні на урок приходив nоліцейський і розповідав про… Ну як би це сказати … Загалом неправильно ми, мамо, живемо. — В сенсі?

— Ну ти ось завжди кажеш, що я твій син, дитина. А я особистість, індивідуальність. — І що? — І права у мене є, яких ви, між іншим, не дотримуєтеся. — Про що це ти? — Ну лаєтесь, наприклад. Особисте життя контролюєте… — А в тебе вже є особисте життя?

— Звичайно! Ну ось я граю за комп’ютером, а ти мене змушуєш уроки робити. Але я не хочу. Те саме стосується овочів, які я ненавиджу, а ти їх пхаєш у мене. Своїми діями ти порушуєш мої права. А те, що тато шльопає по попі… За це його взагалі у в’язницю можуть посадити!

Та й вчителька не має права мене затримувати після уроків. Якщо я доповім про це у nоліцію, у неї будуть nроблеми. — Але ж вона краще для тебе робить, хоче, щоб ти добре вчився.

— Однак прав дитини треба дотримуватися! А ще, мамо, мені бракує мотивації. Стас пішов у кімнату і почав щось писати на листку. Потім вручив мені. Там було написано ціни за всі домашні доручення.

Ось, наприклад, прогулянку із молодшим братом син оцінив у 50 рублів. За день нараховувалася пристойна сума, якщо врахувати підготовку до школи, збирання в кімнаті, винесення сміття, куnівлю хліба та вигул собаки. Я все це перечитала і запитала: — А в нас із татом є права?

— Так, ви ж дорослі! — Тоді і я такий прайс напишу. — Відмінна ідея! — Зрадів син. Мені навіть смішно було, адже я не знала, як оцінити свої материнські послуги. А коли перестала писати, віддала лист Стасу. Там було написано: Сніданок. Обід.

Вечеря. Прибирання. Прання. Прасування. Виховання та догляд за дітьми. Безсонні ночі та ліkування. Робота позаурочно без вихідних та свят. І все це безkоштовно, бо я дуже люблю своїх дітей”. Стас обійняв мене і вибачився. Здається, він зрозумів навіть без слів.

КІНЕЦЬ.