Мені хоч уже за 30, але своїх дітей поки що немає. Зате є хрещеник, якого я просто обожнюю і активно беру участь у його житті. Андрій цього року вже йде до школи.

Він дуже тямущий і пробивний хлопець, тож я впевнений, що у нього в житті все вийде. На свій юний вік багато чого розуміє, тому з ним дуже цікаво проводити час.

Коли я приходжу в гості до кумів, завжди дивуюся. Справа в тому, що вони ніколи не сваряться — там панує умиротворена атмосфера.

Андрій цілком спокійно чекає, коли йому подадуть його порцію. Він завжди добре їсть, акуратно тримає ложку і не цурається добавки. Особисто я у дитинстві був зовсім інший.

Я був вибагливий у їжі і добре помотав мамі нерви своїм не хочу і не буду. — Ну, у вас малий добрий. Зовсім не вередує в плані їжі, якось я сказав куму.

— Це все заслуга дружини! Коли Андрій був ще маленький, вона запитала його, чи голодний він. Той спитав, а що в них на обід. Дружина відповіла: «Голодні зайвих питань не ставлять і їдять те, що дають».

Після цієї розмови минуло вже кілька років, тому я призабув цю історію. Але один випадок мені про неї нагадав. Якось ми з хрещеником зібралися до парку на прогулянку.

Ми покаталися на каруселях і вирішили просто прогулятися. Раптом натрапили на кіоск із біляшами. — Будеш? — питаю Андрія. Він кивнув головою. Поки я розnлачувався, помітив, як хрещеник підійшов до якогось волоцюги. Очевидно любитель виnити. Він, мабуть, жебракував, щоб куnити пляшку rорілкu.

— А навіщо гроші? — спитав Андрій. — Їсти хочу. — То давайте я вам дам їжу! — А що ти можеш дати мені? — Голодні зайвих питань не ставлять і їдять те, що дають. Після цієї фрази малий повернувся до мене. Половину біляша з’їв, а половину віддав собаці, який сидів біля того волоцюги. Люди, які стали свідками цієї розмови, мало не аплодували хрещенику. Мене просто гордість взяла, адже всі подумали, що то мій син.

КІНЕЦЬ.