Папа кинув маму заради коханки, коли мені було всього 13 років. Він не просто пішов — а вигнав маму з дому. Ну і, звичайно ж, мене — адже тітка Лариса була категорично проти, щоб я жила з ними.

У мами не було роботи, але була двокімнатна квартира, яку вона вирішила здавати в оренду і на ці гроші жити. Тож ми з мамою переїхали до села, до бабусі — мені довелося змінити школу, забути про своїх друзів.

Мамі було вкрай важко змиритися зі зрадою і вона почала випивати — спочатку це було трохи вина ввечері, а потім дози алкоголю збільшувалися. Бабуся усіма способами хотіла допомогти, але всі її спроби були марними.

Тим більше, що мама тримала на неї образу, адже саме її син зрадник. Добре, що бабуся вибрала нашу сторону в конфлікті — у неї все були сварки з моїм батьком, тому що вона вважала його безвідповідальним, егоїстичним і нахабним.

Через 5 років, коли я вже вчилася в університеті, мамин алкоголізм привів до страшної трагедії — у бабусі будинку сталася пожежа і мама з бабусею загинули. У той час я була в місті.

Я залишилася один на один. Єдине, що в мене було — квартира, де я і вирішила жити. Про трагедію дізнався батько і вирішив прийти поговорити. Я то думала, щоб налагодити відносини, але ні — він запропонував продати квартиру і поділитися грошима з ним. Він же думав, що має право на квартиру, але ж ні — мати отримала квартиру у спадок вже після роzлучення.

Так що він взагалі не має ніякого відношення до неї. Коли я це йому сказала — він був не просто зол, а почав кричати і навіть зламав стілець, кинувши ним об землю. Я вигнала його геть. За кілька років я змогла відкрити власну справу — магазин жіночого одягу. Продала квартиру і купила будинок — мала ще деякі заощадження і взяла невеликий кредит. Будинок був під містом — великий, просторий, сучасний з красивим двором.

І ось мій батько знову з’явився. Він вирішив, що я повинна платити йому аліменти — він втратив роботу через стан здоров’я, а пенсії йому не вистачає. Тітка Лариса порадила йому звернутися за допомогою до мене — я ж зобов’язана допомогти батькові.

Та й тут він отримав відсіч — після роzлучення з мамою він не платив аліменти мені і відмовлявся допомагати, а значить — я йому нічого не винна і легко це доведу в суді. І тут знову, перед тим як піти, я отримала від батька шквал критики, криків і проклять. Серйозно? Я хіба йому щось винна?

КІНЕЦЬ.